Рішення чотирьох задач горя після смерті близької людини

Як пережити втрату: 5 стадій горя і способи його подолання

Життя ставить перед людиною безліч випробувань, і чим старшою він стає, тим частіше стикається з розчаруваннями й втратами. Кожен сам вчиться справлятися з горем, і немає єдиного зціляючого шляху, здатного допомогти всім. Але існує ряд психологічних методів, які часто використовують для подолання болю від втрати близької людини, розставання або страшної звістки про невиліковну хворобу.

Для початку розповімо про етапи, які людині доводиться долати на шляху до відновлення душевної рівноваги. Свого часу їх виділила психолог Елізабет Кюблер-Росс, американський психолог, яка створила концепцію допомоги помираючим хворим. Дані реакції актуальні і для їхніх родичів, і для людей, що вже пережили смерть близької людини.

1. Стадія заперечення

На даному етапі людина не може повірити, що в його житті сталася біда. Підсвідомий страх прийняти жахливу дійсність заважає поглянути правді в очі. Зазвичай така реакція не триває довго, адже як би не намагалася вона ігнорувати шокуючу звістку, рано чи пізно реальність візьме своє.

2. Стадія гніву

Гнів і агресія по відношенню до навколишнього світу може з’явитися різко, а може наростати поступово.

Зазвичай вона спрямована на безсилих лікарів, здорових і щасливих людей, рідних і друзів, які співчутливо намагаються допомогти справитися з бідою.

Гнів дійсно може тимчасово вгамувати душевний біль, адже негативна енергія знаходить нове русло для виливу. Втім, відомі випадки, коли людина направляла гнів на себе, піддаючись постійному самокатуванню – як моральному, так і фізичному.

3. Стадія торгів

Етап торгів проявляється у відчайдушній спробі людини піти у світ ілюзорного порятунку, «домовитися» з богом, дочекатися дива або подарунка долі. Ця реакція часто підштовхує людину шукати допомоги в церкви, духовних практиках або сектах.

4. Стадія депресії

Ніч темніша за все перед світанком. Саме цей відомий вислів найкраще описує стадію депресії, яка передує прийняттю втрати.

Невідворотність втрати виразно усвідомлюється людиною, вона закривається в своєму горі, скорботи, втрачає інтерес до подій навколо, перестає піклуватися про себе і близьких.

Здається, що сенс життя втрачено, на повсякденні справи і роботу не вистачає сил і енергії. Депресія може виявитися найтривалішим етапом на шляху до відновлення.

5. Стадія прийняття

Ухвалення втрати або усвідомлення її невідворотності найчастіше настає раптово. Погляд людини прояснюється, вона може озирнутися назад, проаналізувати своє життя, спокійно і виважено поговорити з оточуючими про свою проблему. Ухвалення не означає подолання горя, але саме воно віщує повернення до нормального життя.

На цій стадії невиліковно хворі люди можуть спробувати закінчити свої земні справи, попрощатися з близькими, насолодитися тими благами, що залишило для них життя.  

Люди, що пережили смерть близької людини, можуть згадувати про неї без гострого болю. Ніщо не зможе заповнити втрату, але тяжке горе поступово змінюється жалем і смутком, і це – природний хід речей. Ми залишаємося в цьому світі, щоб продовжувати жити, творити і, звичайно ж, зберігати пам’ять про передчасно пішовшу кохану людину.

Источник: https://ukrhealth.net/yak-perezhiti-vtratu-5-stadij-gorya-i-sposobi-jogo-podolannya/

teenbloog

Чи доводилось вам втрачати близьку вам людину? І під словом втрачати я маю на увазі, саме втрачати назавжди. Особисто я надіюсь, що у вас такого ніколи не траплялося, і сподіваюсь не трапиться.

Мені довелося втратити батька. І я знаю як це відчувати нестерпну біль і не розуміти що робити далі. Цією статтею я хочу допомогти тим хто опинився у цій самій ситуації і не знає що робити далі.

Передати стан людини яка втратила близьку людину не можливо. Нестерпний біль, нерозуміння світу, заперечення всього, байдужість до життя, повна відсутність віри у щасливе майбутнє. І що робити? Я безліч разів ставила перед собою це питання – ЩО РОБИТИ? І кожен раз відповідь була інакшою.

  • Багато хто не знає як себе вести при людях. У старі часи було прийнято що родина померлого повинна ходити у чорному і виражати свій смуток. На сьогодні, хочу тобі сказати, це вже застаріло. Запам’ятай, ти повинен вести себе так, і одягатися так як тобі комфортно! Зрозумій що людині яка померла, найменше хочеться бачити те як ти страждаєш. Говори з людьми так як тобі хочеться. Якщо хочеш поговорити про це – говори, якщо ні – то ні. І не думай про те що подумають люди. Це не важливо.
  • Дай собі час оговтатись. Не вимагай від себе неможливого. У тебе сталося горе, і тобі потрібен час, як найменше зрозуміти це.
  • Згадай про те, що не лише ти втратив цю людину. Намагайся спілкуватися і підтримувати людей які опинилися у тій самій ситуації що і ти.
  • Не звинувачуй себе ні у чому. Повір,та людина пробачила тебе, що б ти не зробив. І за що не встиг попросити вибачення.
  • Це мабуть зрозуміє лише той, хто був у цій ситуації. Ти можеш поговорити з цією людиною. Можеш про себе, або пошепки. Можеш навіть і у голос. Він чи вона почує тебе. І повір тобі стане легше.
  • Багато хто каже що не можна слухати музику. Але знаєш – я слухала, бо мені так було легше. Роби так щоб якомога легше пережити це. І не слухай нікого.
  • На рахунок сліз, це особиста справа кожного. Повторюсь – вирішуй сам.

З часом рани загоюються, перестають пекти. Але вони ніколи не зникають. І іноді вони починають боліти ще сильніше. І що робити тобі? Я навіть і не знаю.

Треба мабуть зрозуміти що все робиться для чогось. І повірити що так треба. Що так мало статися. І головне вірити що тій людині зараз не боляче і їй добре.

Такі ситуації роблять нас сильнішими. Але ми хочемо кричати від того що не такою ціною ми хотіли подорослішати, не такою ціною стати сильнішими. Так не мало статися, але сталось. Потрібно знайти в собі сили прийняти і змиритися.

Ти можеш говорити про це з рідними, друзями, або коханими. І ти повинен мати хоч когось з ким можеш поділитися думками та переживаннями, інакше ти просто закриєшся у собі, а відкритися буде дуже тяжко.

Якщо ви хочете поговорити про це зі мною, буду рада підтримати і допомогти.

Источник: http://teenbloog.org.ua/yak-perezhyty-smert-blyzkoji-lyudyny/

Як пережити смерть близької людини — поради психолога

Всі ми прекрасно знаємо, що люди смертні. Але цього знання мало, адже найстрашніше в тому, що люди раптово смертні. І нехай ми усвідомлюємо, що рано чи пізно втратимо своїх близьких людей, це завжди відбувається рано, тому що до смерті близької людини неможливо підготуватися заздалегідь. Це завжди немов обухом по голові.

Несподівано і вражає до глибини душі. На те, щоб подолати своє власне горе, потрібно час і тільки час. Але варто звернути увагу і на деякі поради психологів, які допоможуть впоратися з тим, як пережити смерть близької людини.

Адже іноді не вистачає лише якогось поштовху для того, щоб почати діяти і намагатися впоратися зі своїми емоціями.

Як пережити втрату близької людини — поради психолога

Смерть близької людини створює якусь порожнечу, наче десь у серці з’явилася чорна діра, яку нічим неможливо заповнити. І в цій порожнечі є тільки нескінченне горе і безсилля. Адже смерть близької руйнує міцну емоційну зв’язок, яку вже ніяк не відновити.

Те, наскільки сильними і тривалими будуть переживання людини, залежить від типу його особистості. Романтичним, чуйним і творчим натурам доводиться найважче, адже вони більше схильні до депресій, нічних кошмарів і так далі.

Але незалежно від типу темпераменту, людина проходить через чотири стадії горя.

І тим, хто буде знаходитися поряд варто знати, як допомогти людині пережити смерть близької і пройти через це випробування з якомога меншими втратами для самого себе.

Чотири стадії горя

  • Шок і потрясіння. Звістка про смерть близької людини вражає і призводить або до повної втрати емоцій, або навпаки до зайвої емоційності. Але найчастіше людина просто замикається в собі, живучи немов робот. Стан це триває близько дев’яти днів.
  • Заперечення. Близько місяця після цього людину переслідують думки про померлого, сни і так далі. Починає здаватися, що все це було нереально і взагалі нічого не відбулося, був лише кошмар, від якого неможливо прокинутися. В цей час бажано не стримувати емоцій, інакше вони погрожують вибухнути всередині.
  • Усвідомлення. Приблизно півроку йде процес усвідомлення смерті близької людини. З’являється почуття провини, якісь сумніви з приводу того, що не було сказано або зроблено і так далі. Це абсолютно нормально, але не варто зациклюватися на цих думках.Потрібно усвідомити втрату, прийняти її, пробачити себе.
  • Притуплення болю. Через рік після смерті близької людини, біль притупляється. Звичайно, до кінця біль ніколи не зникне, але з часом смерть приймаєш, як неминучу частина життя і вчишся з цим жити.
  • Говорячи про те, якою є психологія того, як пережити смерть близької людини, можна сказати тільки, що її потрібно пережити.

    Пройти крізь усі чотири етапи власного горя, пропустити все це через себе, щоб у підсумку відпустити.

    Якщо ж говорити про психологію того, як допомогти пережити смерть близької людини, то тут головне – просто бути поруч і бути готовим підтримати в будь-яку хвилину. Це чи не найважливіше на світі: просто бути поруч?

    Источник: http://poradumo.com.ua/95916-iak-perejiti-smert-blizkoyi-ludini-poradi-psihologa/

    Чи не придушуйте болю розлуки! Переживання горя після смерті близького

    волонтер московського хоспісу

    Часто люди вважають, що тіло – це просто оболонка. Це не тільки оболонка. Тіло – це засіб, який дає нам можливість жити один для одного і для Бога.

    Через тіло ми приймаємо тіло і кров Христову, через тіло ми висловлюємо свою любов, не тільки фізичним чином, але через вираз очей, через наші жести, через голос, через дотики. Тіло – воно нарівні з душею. Коли людина померла, треба з дуже великою повагою ставитися до його тіла.

    На жаль, тут, вУкаіни, в морзі з тілами звертаються не дуже шанобливо! Часто люди починають з забобони боятися своїх близьких, як тільки вони померли.

    Але тіло померлого – це не якийсь інший чоловік, це ж і є наша Аня, наша Ірина, наш Володя, який тільки що помер. І потрібно дуже дбайливо ставитися до нього, – це не труп, це тіло нашого улюбленого людини, якого ми знали і поважали все життя.

    Я думаю, важливо не придушувати біль розлуки, чи не уникати її. Часто тим, хто переживає горе смерті і втрати близької, дають відразу ж заспокійливі краплі. Але це перший момент, коли він дуже гостро і глибоко може прийняти і пережити біль, і це йому необхідно.

    Читайте также:  Отношение к самоубийству ислама

    Навпаки, якщо придушити, притупити цю первинну біль, тоді потім вже не буде такого глибокого переживання. Після цього починаються клопоти, пов'язані з похоронами і поминками.

    Тому так важливо не позбавити родичів цієї гостроти горя відразу ж після смерті близького, коли можна переживати цей біль особливо сильно.

    Потрібно дати вихід емоціям, можливість поплакати і навіть покричати, і надати їм вибір посидіти якомога довше з тим, який тільки що помер. Адже це єдиний момент, коли ще є час бути поруч і час, щоб почати процес переживання горя.

    Тільки в тому випадку, якщо є серцева патологія, тоді має сенс прийняти заспокійливе. Але в принципі я за те, щоб гостро пережити біль, тому що це теж частина життя. Тільки те, що пережито, можна потім скинути. Тільки переживши все горе, можна вийти з нього. Навпаки, якщо все переживання пригнічені, то горе знайде швидше за все знайде собі вихід в тілі, тобто людина потім буде хворіти.

    Переживання горя – це частина життя, і ми відповідальні за те, як ми ставимося до горя. Знову таки, ми можемо стати «жертвою долі» або вибрати шлях свободи і рости, переживши горе, вийти з нього особистістю, збагаченої цим досвідом.

    Осмислення страждання, осмислення смерті дуже важливі для нас. Якщо немає осмислення, якщо немає сенсу в стражданні, тоді буде депресія у родичів, у близьких. Є певна задача, коли людина позбавляється близького.

    Владика Антоній Сурожский радить вдивлятися в життя людини, який помер, і вивчати, що в його житті було гідно, світло, велике, побачити велич людини, і щоби не збіднів після його смерті, втілити саме ці якості в своєму власному житті.

    Мета в тому, щоб світ не став біднішим від того, що людина померла. Завдання тих, хто втратив близьку людину і через це втратив сенс життя, може полягати в тому, щоб продовжувати в цьому ж руслі.

    Крім того, це має дуже хороший «побічний ефект», тому що якщо ми будемо жити тим світлим, як ця людина жила, ми будемо єдині з ним або з нею. Це продовження нашої зв'язку з минулим.

    І інша задача полягає в ролі молитви. За словами Владики Антонія Сурозького, молитва – це єдиний шлях до з'єднання з покійним, адже покійний живе зараз в Бога, і чим глибше ми будемо жити молитвою і спілкуванням з Богом, тим глибше ми будемо з людиною, який помер. Але тільки молитви недостатньо.

    Ще один спосіб (завдання), щоб бути єдиним зі своїм близьким померлих, полягає в тому, що молитва повинна втілитися в саму життя. А саме: треба чинити так само, як вчинив би пішов в найсвітліших проявах його життя. І таким чином примножується любов і світло в світі, що ще глибше може з'єднувати нас з ним у Христі.

    Якщо ми так будемо приносити плоди в ім'я минулого, тоді можна сказати Христу – «Не приписуй це мені, ці плоди належать покійному».

    Саме ці завдання можна давати родичами або близьким в їх горе, щоб вони не невтішно замикалися на своєму горі, на своїх емоціях і на своїй розлуці. Звичайно, треба сумувати, звичайно, треба плакати, але завдання – не впадати у відчай остаточно. А зробити все, щоб зв'язок з покійним поглиблювалася.

    І ще: якщо померлий і його родичі невіруючі, тоді варто говорити з його родичами про те, що будь-яка любов – це від Бога. Тому що Бог-є Любов. І можна говорити про те, що так, він помер, але ваша любов така красива, така глибока, вона не може померти.

    Любов ваша буде вічна, і ви будете знову зустрічатися. Навіть якщо вам це незрозуміло, і ви цього не вірите. Мені хотілося б поділитися з вами тим, що я дізналася досвідченим шляхом, так як багато моїх близьких вже померло.

    Вони для мене живі, і це навіть не питання віри, а знання.

    І тому Владика Антоній Сурожский каже: «Не смій говорити, що ми ЛЮБИЛИ один одного. Ми любимо один одного. Тому що у Бога всі живі. Господь – це не Бог померлих, а Бог живих. ». Тому можна звертатися до пішли, як ми звертаємося до святих, і говорити з ними – адже вони живі, вони все чують і все бачать.

    Але часто, через те, що ми замикаємося на своєму горі, або на своєму житті, ми стаємо із м'яса, а плоть, як відомо, не пропускає світло, і ми не відчуваємо їх близькість.

    А, може бути, нам не корисно це відчувати, тому що Господь очікує від нас подвигу, щоб заглиблюватися в молитви. Саме в молитві зустрічатися, всередині серця, душі, а не чекати чудес поза нами.

    Я думаю, що наше завдання полягає в прагненні до того, щоб зустріч з людиною, який пішов до Бога, відбулася в глибині душі.

    Нещодавно, дня два тому, у нас в хоспісі вмирала бабуся. Я її не знала, але побачила, що вона вмирає. Я з нею посиділа трохи, і потім ми зателефонували її доньці, щоб вона приїхала, для того щоб бути поруч з нею (померти же самому страшно!). За цей час приїхав її онук, підліток років вісімнадцяти, і видно, що йому дуже ніяково, і, звичайно, страшно.

    Ми з ним говорили про те, що він може зараз дати бабусі найцінніше, – тобто тримати її за руку, і просто побути поруч, поговорити з нею, адже вона була ще в свідомості. І він не зміг це зробити. Я говорила: «Ну, якщо ви зараз цього не робитимете, тоді все життя ви будете боятися. Утіште її, побудьте з нею, і я буду поруч з вами, тільки не йдіть ».

    Він не зміг. І його мама теж не змогла. Медсестри мені говорили, що вони обидва сиділи далеко, біля посту чергової, коли бабуся вмирала, залишаючись одна, без своїх рідних. Вони метушливо дбали про папірці, які треба було виписати.

    Це рідкісний випадок, коли людина так боїться, що нічого не може дати своєму близькому, навіть коли той стоїть перед самою смертю.

    На закінчення я хочу сказати, що ми повинні взяти на себе відповідальність за наше ставлення до життя, до хвороби і до смерті. Якщо ми не виробили власне ставлення до смерті, ми через страхи ніколи не будемо в змозі жити усією глибиною життя і ніколи не зможемо допомогти іншим.

    Необхідно осмислити факт того, що життя і смерть – одне ціле. І коли знайдений їх зміст, тоді можна мужньо дивитися в обличчя кожному стражданню, пов'язаному з вмиранням.

    Але у людини є вибір: він може йти по шляху жертви, тобто пасивності, і тим самим він потрапить в екзистенціальний вакуум. Або вибрати шлях особистого зростання, де він бере на себе відповідальність за своє ставлення до життя і до смерті, і внутрішньо вільно підходить до своєї кончини.

    Дякую за статтю, чим більше Новомосковськ, тим більше розумію і стає легше. Я дуже рада, що знайшла ваш сайт.

    Велике спасибі за такі правильні і потрібні слова, тільки після смерті улюбленого розумієш, яке щастя бути поруч кожну мить, а решта все суета.После вашої статті, я зрозуміла – тепер треба жити за двох, адже його душа поруч зі мною!

    Хороші, правильні, потрібні слова. Без поучітельства і повчань. Це важливо.

    Які потрібні і важливі слова для тих, хто переживає горе! Мій чоловік помер у мене на руках, він просто впав (серце), а я його подхватіла.Еслі б це сталося без моєї присутності, не знаю, я б собі ніколи не пробачила, що була рядом.Разговаріваю з ним до сих пір, не можу говорити »я», кажу “ми”. Вірю, що ще зустрінемося. Дякую за статтю, вона надає впевненість.

    У день, коли ховали маму, моя подруга силою вирвала у мене заспокійливі таблетки зі словами: “потім отдам.тебе треба виплакаться.хватіт все тримати в собі, гірше буде.». І була права.спасібо їй!

    Сльози на очах …. Настільки близькими мені здалися Ваші думки. День у день я намагаюся пояснити рідним вмираючих важливість бути поруч до останніх миттєвостей …

    Дякуємо! Це так – вони нас люблять і ми їх любимо. Мама померла в мене на руках, спостерігати агонію було важко, але не страшно і я рада, що вона померла ні десь там в дали від мене в лікарняній палаті, а поруч зі мною. Часто бояться мертвих. Але бояться їх не варто, треба боятися живих. Тим більше бояться близьких, люблячих людей нерозумно.

    Спасибі ще раз за цю статтю. Страшно все ж вмирати зовсім одному …

    Источник: http://jak.magey.com.ua/articles/chi-ne-pridushujte-bolju-rozluki-perezhivannja.html

    Синдром втрати: життя ДО і ПІСЛЯ — Психологія

    Найважче, що може пережити кожен з нас — це втрата близької людини. Горе втрати, неможливо порівняти ні з чим. Найчастіше воно приходить раптово, коли його не чекають.

    В цей момент здається, немов земля йде з-під ніг. Я наважилась написати дану статтю, тому що і сама пережила втрату, а на даний момент допомагаю пережити її іншим.

    Як психолог і людина, я сподіваюсь, що моя робота хоча б в чомусь зможе допомогти іншим.

    Розглянемо поняття смерті:

    Смерть — це нейтральна подія, яку ми звикли розфарбовувати в колір страху. І. Ялом

    З цього приводу існує величезна кількість думок. Одні люди стверджують, що смерть   це зникнення свідомості, інші кажуть, що смерть — є перехід душі або розуму  в  інший  вимір  буття.  Наука  також не дає чіткого і зрозумілого визначення.

    Отже, оскільки чіткого поняття смерті не існує, то розглянемо, що ж таке синдром втрати:

    Це стан, обумовлений втратою особливо значущої особи (коханий, кохана, чоловік, дружина, діти, батьки) внаслідок смерті або розриву відносин.

    Поняття «синдрому втрати» застосовується до ситуації чи явища різкої зміни способу життя внаслідок втрати чого-небудь із суб’єктивним відчуттям і переживанням такої втрати (наприклад: втрата професії, втрата місця проживання внаслідок стихійного лиха, непрацездатність внаслідок інвалідизації).

    Може бути причиною психогенних розладів або різних соматовегетативних порушень. Є граничні психологічні стани з високою ймовірністю здійснення суїцидальних дій. Смерть близької людини у кожного викликає цілу гаму складних, важких переживань.

    Сильні емоції, пережиті людиною, коли вона втрачає близьку чи кохану людину в результаті смерті називають горем.

    Читайте также:  Как вести себя на кладбище

    Горе — це процес, за допомогою якого людина бореться з болем втрати, знову знаходячи відчуття рівноваги і повноти життя. Хоча переважаючою емоцією при втраті є печаль, тут також присутні емоції страху, гніву, провини і сорому.

    Горе — процес необхідний, і його не можна вважати проявом слабкості, так як це спосіб, за допомогою якого людина відновлюється після відчутної втрати.

    Не тільки людині, яка втратила близьку людину і відчуває важкі почуття, але і її оточуючим необхідно бути мудрими і терпимими. Бути поруч з горюючою людиною непросто.

    Незважаючи на те, що горе – нормальна зворотна реакція на втрату близької людини, іноді воно може породжувати досить дивні реакції, що викликають побоювання.

    Кожна людина переносить страждання своїм власним унікальним чином і потребує підтримки, розуміння.

    Ви можете зустрітися з типовими симптомами горя, такими як:

    • порушення сну;
    • різка, значна втрата або набір ваги;
    • дратівливість;
    • складнощі з концентрацією уваги.
    • втрата інтересу до новин, роботи, друзів;
    • пригніченість;
    • апатія і відчуження;
    • відокремленість.
    • плач;
    • суїцидальні думки;
    • соматичні симптоми;
    • відчуття втоми;
    • застосування медикаментів (снодійних та / або заспокійливих);
    • ототожнення себе з померлим або відчуття його присутності.

    Однак, занепокоєння повинні викликати наступні нетипові, патологічні явища:

    • тривале переживання горя (кілька років);
    • затримка реакції на смерть близької (немає вираження страждань протягом 2 і більше тижнів);
    • сильна депресія, що супроводжується безсонням, напруга, докори на свою адресу;
    • поява хвороб психосоматичного характеру, таких як, виразковий коліт, ревматичний артрит, астма. Нерідко буває ослаблення чутливості, напади задухи і т.д.
    • іпохондрія: розвиток симптомів, від яких страждав померлий;
    • гіперактивність: людина що пережила втрату починає розвивати бурхливу діяльність, щоб не відчуваючи біль втрати;
    • несамовита ворожість, спрямована проти конкретних людей, часто супроводжється погрозами, проте тільки на словах;
    • нездатність емоційно ревгувати;
    • зміна ставлення до друзів і родичів;
    • подразливість, небажання набридати, відхід від соціальної активності;

    Мюррей Боуен запропонував концепцію «відкритих» і «закритих» систем взаємин в якості способу опису смерті як феномену сімейного життя.

    У відкритій системі взаємин, людина може вільно поділиться більшою частиною своїх почуттів, потаємних думок, переживань, з іншою людиною, яка може відповісти тим же.

    У закритій емоційної системі діє емоційний рефлекс, спрямований на те, щоб уберегти себе від тривоги іншого. Смерть є головною з табуйованих тем. І це заважає емоційному переживанню горя (жалоби).

    Виділяють три рівня ризику в ситуаціях переживання горя (Оліфірович Н.І. «Психологія сімейних криз»).

    1. Мінімальний ризик. Члени сім’ї відкрито висловлюють свої почуття, надають підтримку один одному і приймають її з боку розширеної сім’ї, друзів, сусідів. Зберігається здатність ідентифікувати проблему і шукати шляхи її вирішення

    2. Середній ризик. Реакція горя протікає з ускладненнями: в окремих членів сім’ї можуть спостерігатися депресивні реакції, сім’я не приймає підтримку. Дані реакції можуть ускладнюватися в разі наявності численних попередніх втрат.

    3. Високий ризик. У членів сім’ї може з’явитися ексцентрична (груба, жорстока) поведінка, важка депресія, спроби і загроза суїциду, зловживання ліками або алкоголем, безсоння. До цієї ж категорії відносяться ситуації повної відсутності проявів горя в сім’ї.

     У разі середнього і високого ризику сім’я потребує допомоги фахівців: психолога, психіатра, психотерапевта, соціального працівника.

    Спілкуючись з горюючою людиною, важливо пам’ятати, що є реакції, які не дозволяють їй «розділити» з вами її переживання.

    Чого, як правило, мовчазно хочуть від нас люди, які перенесли втрату?

    • «Дозвольте мені просто поговорити». Ці люди хочуть говорити про померлого, причини смерті, і про свої почуття у зв’язку з подією. Їм хочеться проводити довгі години в спогадах, сміючись і плачучи. Вони хочуть розповісти про своє життя все одно кому, тільки б слухали. У разі насильницької смерті їм необхідно ще раз згадати всі найдрібніші подробиці і тоді вони зможуть оплакати свою втрату.
    • «Спитайте мене про нього/про неї». Ми часто уникаємо розмов про померлого, але близькі інтерпретують таку поведінку, як забуття чи небажання обговорювати саму смерть. Це демонструє рівень нашого дискомфорту, але не нашої турботи про близьких померлого. «На кого він/вона був схожий?», «Чи є у Вас фотографія?», «Що він/вона любив робити?», «Які Ваші найприємніші спогади пов’язані з ним/нею?», «Що Вас зводило з розуму ?» Це тільки декілька питань, задавши які, ми можемо проявити свій інтерес до прожитого життя.
    • «Підтримайте мене і дозвольте мені виплакатися». Немає більшого подарунка, який ми можемо подарувати вбитій горем людині, ніж сила наших рук. Дотик — це диво терапії, так ми висловлюємо свою турботу і увагу, коли слова нам непідвладні. Навіть просто підтримка за лікоть краще, ніж холодна ізоляція. Люди плачуть, їм необхідно плакати, і набагато краще робити це в теплій обстановці розуміння, ніж поодинці. Страждаюча людина завжди має право не прийняти нашу руку, але це не повинно заважати щонайменше запропонувати її.
    • «Не лякайтеся мого мовчання». Бувають випадки, коли люди що перенесли втрату як би завмирають, беззвучно дивлячись у простір. Немає потреби заповнювати тишу словами. Ми повинні дозволити їм зануритися в свої спогади, наскільки б болючими вони не були, і бути готові продовжити розмову, коли вони повернуться в стан «тут і зараз». Нам не потрібно знати де вони були і про що думали. Про що ми повинні потурбуватися, так це щоб людині було комфортно. Більшу частину часу вони навряд чи зможуть втілити свої спогади в відповідні слова і будуть вдячні за те, що ви просто були з ними поруч у цій тиші.

    Нам необхідно усвідомлювати наші автоматичні реакції на смерть. Самі того не бажаючи, ми можемо завдати ще більше страждань.

    • «Мені знайомі Ваші почуття». Кожна людина унікальна, і кожне взаємовідношення унікальне в світі. Ми не можемо знати, що відчуває інша людина, зіткнувшись зі смертю, оскільки ніколи не зможемо пережити її почуття.
    • «Вже минуло три тижні після його/її смерті. Ви ще не заспокоїлися?» Не існує ліміту часу, відпущеного стражданню. Прийнято вважати, що переживання горя може тривати від шести місяців до двох років, хоча не виключені відхилення і в ту, і в іншу сторону.
    • «На все воля божа». Людина не настільки всезнана, щоб визначати волю божу, до того ж більшості людей це ні до чого. Така заява змальовує бога як якусь жорстоку і порочну силу, що забирає людину від її коханих без всякого розбору.
    • «Дякуйте бога, що у вас є ще діти (дитина).» Навіть якщо в сім’ї є ще діти, батьки важко переносять смерть дитини. Це не зменшує їх любов до решти дітей, а просто відображає втрату конкретної.
    • «Бог вибирає кращих». Це означає, що всі, хто живе на землі, включаючи і цю конкретну людину, не настільки гарні в очах бога. І знову-таки бог не дбає про страждання, які завдає близьким.
    • «Вибачте». Це дуже поширена автоматична реакція на повідомлення про чиюсь смерть. Ми просимо вибачення за те, що життя закінчене, що люди переживають горе, за те, що нам нагадали про те, що всі ми смертні. Однак, для людини, що переживає втрату близької, ці слова вимагають відповіді, яка прозвучала б недоречно. Що можемо ми сказати у відповідь на «вибачте», «дякую», «все гаразд», «розумію»? У цій ситуації немає адекватної відповіді, і коли людина знову і знову чує «вибачте», ці слова швидко стають порожніми і безглуздими.
    • «Ви повинні бути сильними заради своїх дітей, дружини (чоловіка) та ін …» Страждаючій людині немає необхідності бути сильним, заради кого б то не було, не виключаючи й самого себе. Переконуючи людей бути сильними, ми тим самим вмовляємо їх закритись від реальних емоцій. Це може призвести до інших проблем, таких як депресія, розвиток психосоматичних захворювань і т.п.

    Іноді людям здається, що якщо їх емоційний зв’язок з померлим ослабне, то тим самим вони образять його пам’ять і це буде зрадою. У деяких випадках може виникати страх того, що нові близькі стосунки можуть теж закінчитися і доведеться знову пройти через біль втрати — таке буває особливо часто, якщо почуття втрати ще сильне.

    В інших випадках виконанню цього завдання може противитися близьке оточення, наприклад, діти можуть протестувати в разі нової прихильності у овдовілої матері. За цим нерідко стоїть образа: мати знайшла для себе заміну померлому чоловікові, а для дитини немає заміни померлому батькові.

    Або навпаки — якщо хтось із дітей знайшов собі партнера, у овдовілого батька може виникати протест, ревнощі, почуття, що син або дочка збирається вести повноцінне життя, а батько або мати залишається на самоті. Це підтримується культурою, особливо у жінок.

    Поведінка «вірної вдови» схвалюється соціумом.

    Момент, який можна вважати завершенням жалоби, неочевидний. Деякі автори називають конкретні часові терміни — місяць, рік або два. Однак не можна визначити конкретний термін, протягом якого розгортатиметься переживання втрати.

    Її можна вважати завершеною тоді, коли людина, що пережила втрату, вирішить всі завдання горя. Ознакою цього є здатність адресувати більшу частину почуттів не покійному, а іншим людям, бути сприйнятливою до нових вражень і подій життя, здатність говорити про померлого без сильного болю.

    Смуток залишається і це природно, коли людина говорить або думає про того, кого вона любила і втратила, але це вже печаль спокійна, «світла».

    Робота горя завершена, коли той, хто пережив втрату, знову здатний вести нормальне життя, відчувати себе адаптованим, коли є інтерес до життя, освоєні нові ролі, склалося нове оточення і людина може в ньому функціонувати адекватно своєму соціальному статусу і складу характеру.

    Источник: http://medpsyhology.pp.ua/sindrom-vtraty-do-posle

    Що робити при смерті близької людини вдома

    АЛГОРИТМ ДІЙ ПРИ СМЕРТІ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ

    Смерть близької людини, незалежно від її віку та стану здоров’я, завжди стає несподіванкою. У такій ситуації багато губляться і не знають, що робити, а горе від втрати заважає взяти себе в руки. Тим не менш, залагодити всі формальності просто необхідно. Що робити, якщо померла близька людина: стандартна схема дій.

    Насамперед необхідно викликати медиків для констатації смерті. Якщо людина померла вдома в денний час, необхідно зв`язатися з співробітниками патологоанатомічного відділення (телефон чергового 95-61-48) або з реєстратурою поліклініки (95-63-23). Якщо смерть наступила вночі, в вихідні та святкові дні або не вдома, викликають бригаду швидкої допомоги (103).

    Читайте также:  Допомога людині, яка переживає горе
    День тижня Час та номера телефонів
    8 00 – 16 00 16 00 – 18 00 18 00 – 8 00
    пн 95-61-48 95-63-23 103
    вт 95-61-48 95-63-23 103
    ср 95-61-48 95-63-23 103
    чт 95-61-48 95-63-23 103
    пт 95-61-48 95-63-23 103
    сб 95-61-48 (до 14 00) / 103 ( з 14 00) 103 103
    нд/святкові дні 103 103 103

    Також необхідно викликати співробітника поліції (102), який повинен буде оформити протокол огляду трупа. Якщо смерть настала не вдома, він оформить також направлення трупа на судово-медичний розтин.

    Подальші дії залежать від того, де і в який час доби померла людина.

    Якщо смерть настала вдома вдень,  після оформлення бланка констатації смерті і протоколу огляду трупа потрібно звернутися в поліклініку. З собою крім цих двох документів потрібно мати амбулаторну картку померлого (якщо вона є на руках), паспорт померлого і паспорт заявника, медичний поліс (за наявності).

    На підставі цих документів у поліклініці оформлять медичне свідоцтво про смерть або приймуть рішення щодо направлення трупа на патологоанатомічний розтин у морг за місцем проживання.

    Якщо труп направили на патологоанатомічний розтин, слід викликати спеціалізовану машину зі служби перевезення трупів (00-34), а після доставляння тіла в морг звернутися туди з паспортами померлого і заявника, щоб оформити лікарське свідоцтво про смерть.

    Якщо людина померла вночі, можуть перевезти тіло в морг відразу, тоді співробітники служби перевозки трупів заберуть разом з ним бланк констатації смерті і протокол огляду трупа.

    Якщо тіло в морг не перевозили, вранці зверніться до поліклініку з усіма необхідними документами точно так само, як і у випадку, якщо людина померла днем.

    Коли у вас на руках буде лікарське свідоцтво про смерть, необхідно звернутися в РАГС і отримати довідку про смерть (форма 33) та гербової свідоцтво про смерть.

    Після цього при необхідності можна організувати машину для перевезення тіла в морг за місцем проживання, якщо спочатку тіло було відправлено у морг за місцем смерті.

    Без гербового свідоцтва про смерть перевезення тіла до іншого морг здійснити не можна.

    Як вчинити, якщо смерть настала в лікувальному закладі, громадському місці, за кордоном або була насильницькою? У цих випадках є свої особливості, які потрібно знати.

    Якщо людина померла в лікувальному закладітіло зазвичай направляють в морг цієї установи. Працівник установи (медична сестра або лікар) сповіщає близьких і повідомляє, де можна отримати лікарське свідоцтво про смерть.

    Після цього у РАГС потрібно отримати гербової свідоцтво про смерть і форму 33 і звернутися в ритуально-похоронну службу. Тіло може залишатися в морзі лікувального закладу аж до похорону, але можна і організувати перевезення в інший морг.

    При насильницької смерті тіло з місця події відправляють в судово-медичний морг. За фактом смерті буде проведена перевірка, в результаті якої буде чи не буде порушено кримінальну справу.

    Перевірку проводить міліція або прокуратура, вони ж видають дозвіл на поховання покійного.

    Після отримання дозволу на поховання та медичного свідоцтва про смерть ви можете отримати в РАГСі за місцем проживання довідку про смерть та гербової свідоцтво і зайнятися організацією похорону.

    Якщо людина померла в громадському місці тіло покійного направлять з місця події в судово-медичний морг. Якщо у вас пропав родич або близька людина, потрібно дізнатися у міліції чи бюро нещасних випадків адреси судово-медичних моргів і під’їхати туди для впізнання тіла, після чого вам видадуть висновок про причини смерті.

    Якщо смерть сталася за кордоном необхідно звернутися в найближче консульство країни, громадянство якої мав померлою. Там зареєструють факт смерті, допоможуть залагодити всі з місцевою владою, а також транспортують тіло покійного на батьківщину і виконають інші формальності. Витрати при цьому оплачують родичі покійного.

    Источник: http://www.hospital2.org.ua/?page_id=1746

    Попрощатися, щоб жити далі

    Ніхто не чекає смерті. Але це та з подій, яка трапляється з усіма без винятку. Не відомо достеменно, яка мить життя стане останньою. Бог смерті не попереджує, як фотограф: «Готові? Знімаю!». Він приходить зненацька і без попередження.

    Практично неможливо підготуватися до цієї події. Поряд із чужим горем ми почуваємося ніяково.

    У розмові, як правило, обходимо цю тему, або просто уникаємо спілкування – адже доводиться бути обережним, щоб не сказати випадково чогось, що може ранити.

    Смерть близьких людей – це випробування, котре ставить під удар основи нашого існування, залишаючи тільки одне запитання:

    «Як же тепер жити?»

    (Якщо померла близька людина: що робити, куди звертатися, поради як переживати горе.)

    Як допомогти самому собі.

    Говоріть з близькими.

    Це не повинно виглядати як сімейна рада: просто говоріть з ними про те, що турбує вас саме зараз.

    Зверніться по допомогу до професіоналів.

    Консультант бюро ритуальних послуг зорієнтує, що потрібно для поховання. Психолог допоможе вам знайти у собі сили подолати тяжкий період і почати жити новим життям. Духовник (якщо ви людина віруюча) допоможе прийняти те, чому неможливо зарадити та знайти нові смисли в житті.

    Поговоріть з тими, хто пережив чи переживає дещо подібне.

    Ваші почуття схожі – це може принести полегшення і, нехай на час, позбавить від самотності.

    Універсальна і нормальна відповідь на втрату близької людини – це горе. Як правило, в стані горя людина знаходиться близько півроку. Є кілька послідовних етапів, через які потрібно послідовно пройти людині після втрати, перш ніж повернутися до звичайного життя.

    Завжди є відчуття нереальності подій. Завдання полягає в тому, щоб прийняти той факт, що померлого вже немає, і він не повернеться.

    Частиною прийняття реальності втрати є розуміння того, що возз`єднання з померлою людиною неможливе, принаймні в цьому житті. Противагою прийняття втрати може бути невіра в те, що трапилося, через певний вид заперечення.

    Інколи може заперечуватися сам факт втрати, значення цієї втрати чи її невідворотність.

    Повному виконанню цього етапу сприяють традиційні похоронні ритуали, і тому люди, які не були присутні при цьому або не бачили тіла покійного, важче справляються з переживанням горя. Похоронні обряди супроводжують перехід людини в інший світ, а перш за все сприяють легшому проживанню прощання з близькою людиною її рідних і близьких.

    Поняття «біль горя» включає і фізичний біль у прямому сенсі слова, і емоційний, і «поведінковий» біль. Якщо не пережити емоційний біль, з`являється фізичний. Якщо уникати емоційних проявів чи придушувати їх, то це подовжує процес переживань. Нерідко люди, щоб пригнітити біль горя застосовують алкоголь, транквілізатори і навіть наркотичні засоби.

    Однак найефективнішим засобом емоційного вияву горя є сльози. Недарма говорять, що горе треба виплакати. З огляду на це, жінкам легше проявити свої страждання через сльози, тоді як чоловіче невиплакане горе може проявлятися гіпертонічними кризами, інфарктами та іншими тілесними ударами. Мабуть, варто запровадити гасло «Плачте, коли у вас горе!»

    На жаль, у суспільстві не прийнято виражати відкрито почуття, які переживає людина в жалобі, воно змушує її уникати цих переживань, обрубувати, заперечуючи наявність болю. Але рано чи пізно ті, хто уникав повного усвідомлення горя, ламаються, у них переважно розвивається певна форма депресії. Дуже важливо допомогти людині, аби вона не несла в собі біль протягом усього свого життя.

    Досягнення цієї мети залежить від того, якими були стосунки з померлим, ким і яким був померлий. Наприклад, домогосподарці, померлий чоловік якої фінансово забезпечував сім`ю, значно важче адаптуватися до нового життя, ніж фінансово незалежній дружині. Той, хто залишився, мусить звикнути до нової власної ролі, а інколи – і до іншого рівня відповідальності.

    С. Паркер підкреслив важливий момент, коли сказав: «Мало хто з людей, які пережили втрату, чітко усвідомлюють, що втратили.

    Втрата чоловіка, наприклад, може означати, а може й ні, втрату сексуального партнера, компаньйона, бухгалтера, садівника, оглядальника за дітьми, слухача, зігрівача ліжка і тому подібне, залежно від особливих ролей, які грав цей чоловік». На цьому етапі особа чи сім`я потребує допомоги близьких, соціальних працівників.

    У цей період люди замикаються в собі, регресують, сприймають себе як безпомічних, нездатних, недосконалих, знижується їхня самооцінка. В цей час люди можуть переосмислювати базові життєві цінності і відчувати втрату напрямку життя. Дуже важливо адаптуватися до нового життя.

    Це не означає забути людину – пам`ять про близькі стосунки не втрачається ніколи. Це означає зберігати «світлу пам`ять», як говорять, і звільнитися від важкого, обтяжливого почуття втрати. Переживши біль втрати, люди остерігаються нових близьких стосунків і часом зарікаються любити знову.

    Не можна жити лише спогадами, тому що зміни настають лише тоді, коли з`являється бажання що-небудь змінити, перегорнути сторінку і почати нове життя, яким би важким це не було. Людина, що загрузла у спогадах, закрита для нових людей і відчуттів, плекає свій біль, викохує і леліє відчай, роз`ятрюючи свою рану і не дозволяючи їй зажити.

    Одним із найбільших Дарів у нашому житті є Її Величність Смерть. Вона відкриває найважливіші Сенси – нас, живих, вона спонукає прийняти відповідальність за втілення цих Сенсів у життя і відкинути усе наносне і непотрібне. Чим більша у вас тривога, пов`язана зі Смертю, тим менше задоволені ви своїм теперішнім життям, значить ви не виконуєте своє істине Призначення.

    Як допомогти іншому пережити втрату близької людини.

    Ми хочемо допомогти людині, полегшити її страждання, але зазвичай не знаємо, як це краще зробити. Перший порив – утішити, заспокоїти, відволікти. Однак, чинячи так, ми перш за все турбуємося про власний спокій, тому що хочемо заглушити ніяковість, виконати певний обов`язок перед людиною в горі.

    Якщо ви хочете надати справжню, дієву допомогу, потрібно не відволікати людину від її горя і не утішати – це не має сенсу і може сприйматися як нерозуміння і навіть образа.

    Потрібно як мінімум бути поряд, а якщо відчуваєте в собі сили – допомогти їй зосередитися на втраті, дати їй можливість говорити про усе, що для неї важливо в цей момент, і стільки, скільки їй потрібно. У житті кожного з нас були і втрати, і біль, і відчай, тому слова того, хто горює обов`язково знайдуть відгук у вашому серці.

    Якщо вам вдасться стати ближче до нього і вислухати не відсторонено, а співпереживаючи, ви надасте йому можливість не бути одному, а пережити горе разом з вами, осмислити втрату і жити далі.

    Автор Наталі Соколан

    Помогите проекту – поделитесь статьей в соц.сетях! Спасибо! 🙂

    Источник: https://psychologies.today/uk/poproshhatisya-shhob-zhiti-dali/

    Ссылка на основную публикацию