Любов не закінчується ніколи

Кохання не закінчується, якщо воно є

Як бути коханим, як бути щасливим у подружжі і для чого брати шлюб?

У розмові з “Високим Замком” владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії відповів на ці складні запитання.

Шлюб – це один зі способів людських стосунків, – починає нашу розмову владика Володимир. – Людина є суспільною істотою і потребує інших людей. На початку Книги Буття Бог каже до Адама: «Недобре чоловіку бути самому…». Створює Єву. Тому подружжя є найстаршою установою у світі, пише dyvensvit.org

Шлюб є одним зі семи Таїнств…

– Так, але я не розглядав би шлюб як якийсь обов’язок, бо ніхто нічого не мусить. Часом приходять подружжя, які переживають кризу, і кажуть, що колись одне одного любили. Якщо любили, то любов не може зникнути. Кохання не має щасливого закінчення, тому що воно ніколи не закінчується.

– Кохання не закінчується, якщо воно є…

– Ось! Це і є перша відповідь на багато запитань. Це – фундамент, на якому подружжя будує сім’ю, і від міцності фундаменту залежить вся будова.

– Тобто треба відрізнити, де любов, а де, може, щось інше: захоплення, дружба?

– Завжди треба повернутися до первинного стану у подружжі і поставити собі самому питання: чому ми вирішили одружитися? Чому з мільйонів людей вибір зупинився саме на цій людині? Що було початком наших стосунків? Якщо основою подружжя стало почуття кохання, то це почуття зберігається назавжди. Усі без винятків кризи і проблеми годні пережити люди, які є разом тому, що мають почуття кохання. Завжди перед шлюбом просив наречених у розмові, щоб сказали мені взаємні свої негативи. Якщо наречений заперечує і каже, що наречена його — найкраща у світі і не має негативів, то кажу йому: «Ти її не знаєш…». А коли замислюються і починають згадувати, що у кого не так, починають сваритися – о, то є добре! Бо мусять розуміти, що з тим їм треба жити разом не день, не два, а життя. Деякі риси чи недоліки можна виправити, але з більшістю треба навчитися жити і миритися.

Але ж буває, що людина таке зробить, що змиритися видається неможливим…

– Прощення. Без цього – ніяк. Простити, бо неможливо йти далі. Ми усі помиляємося. Але любов сильніша за перешкоди. Важливо побачити любов і простити. Переступити.

Ну, то так можна зловживати терпінням, прощенням…

– Не вимагати, а ставити собі самому питання: чи моїй дружині добре зі мною? Пригадую передшлюбні розмови з парами, які готувалися взяти шлюб, а весілля вже заплановане, гості запрошені… В голові у них не те, про що їм хочеться казати чи запитувати.

Говорити і думати треба значно раніше.

Бо коли вже зустрічаються батьки, то головними питаннями стають: коли вільний бар, скільки гостей, треба горілки закупити на весілля, а свиня як — чи підросте до того часу, а плаття яке має бути? Ну і потім вже, як все обговорили, то подумали, що і шлюб має бути.

При тому обговорюється, де брати шлюб і який священик його буде давати, а не для чого брати шлюб.

– Що зобов’язує людей жити разом? Після забави починаються будні. Лишається двоє людей і дві пари очей, у яких є обіцяна любов. Основа. Фундамент. Одна дівчинка показувала батькам, коли вони сварилися, весільний альбом і казала: «Дивіться, як ви любилися.

То чого сваритеся?» Є Божі заповіді, які починаються із негативної часточки «не»: «Не вбuвай! Не чyжолож! Не крaди!» Це своєрідна негативна побожність, але не для того, щоб людину загнати у негатив життя, а щоб сказати людині: «Слухай! Це — для твого добра! Ти маєш вибір.

Але не йди туди, бо там — небезпека!» Життя у подружжі без шлюбу — це взаємозв’язок жінки з низькою самооцінкою та чоловіка з низькою відповідальністю.

А якщо дівчина вже вагітна до шлюбу? То поширена картина у нашому суспільстві.

– Якщо хлопець щиро любить дівчину, а вона його, то вони дотримаються дошлюбної чистоти, бо порушення — це кривда одне одному. Якщо люблю щиро іншу людину, то не можу її скривдити.

Емоції беруть гору над розумом, і буває, що вмикаються мізки тоді, коли виникають питання: а що буде, якщо він мене лишить, що тоді робитиму? Люди заливають фундамент своїх стосунків. Почати будувати з гріха — означає, що фундамент має тріщини, і ми про це знаємо.

Крихко, ненадійно, але ми йдемо до шлюбу і далі на тому фундаменті зводимо стіни. Не дивуймося потім, що бігаємо і ті стіни підтримуємо чи ловимо дах, аби не злетів.

– Помітила, що у людей, в яких на першому плані – гроші, бізнес, робота нон-стоп, сім’ї потерпають або й розпадаються. У таких родинах часто є скандали, нерозуміння. Рідні душі мовби віддаляються одна від одної, і їм доводиться кричати, аби щось почути… Чоловік диктує, бо заробляє гроші, а жінка вимагає розуміння. Не тримають людей разом діти…

Сьогодні людина багата і має гроші, але завтра може бути по-іншому.

Чи втримає таку сім’ю безгрошів’я? На чому будувалася сім’я? Вертаємося до фундаменту і шукаємо любов. Є ще один важливий момент, часто поширений: дівчата у майбутньому чоловікові пробують відшукати батька, якого, можливо, вони потребували у дитинстві.

Або інший варіант: батько є зразковим і, відповідно, висока планка для майбутнього чоловіка. Треба розвести у різні боки категорії батько і чоловік, бо то різне. Чи буває, що хлопець, якому бракувало материнської опіки, шукає у жінці маму.

Це – категорично різні рівні людських стосунків, і не треба плутати, де є хто.

І є ще один момент, на якому варто наголосити: дружина не може бути для чоловіка рятівницею (від алкоголю чи інших узалежнень) і навпаки. Мовляв, одружуюся, бо ж він пропаде, а я його витягну з того. Не можна так робити, бо дружина — не мама і не рятівниця. Кожна людина має давати раду собі сама.

Люди шукають своїх половинок, але знаходять лише тоді, коли стають цілісними і наповнюються самі… Треба поділитися своєю енергією, знаннями, увагою, теплом, статками… Це означає: я – наповнений любов’ю і готовий (готова) зробити іншу людину щасливою! Тільки віддаючи любов, людина наповнює своє серце любов’ю.

Ірина Кушинська, Високий замок

Читайте також: Катруся не відвернулася від кохання

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram

Источник: https://osoblyva.com/kohannya-ne-zakinchuyetsya-yakshho-vono-ye/

“…Любовь никогда не перестает…”

“Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит. Любовь никогда не перестает” (1Кор.13:4-8)

Читайте также:  Допомога людині, яка переживає горе

Когда читаю это место в Апостоле, то сразу вспоминаю одного человека…
Однокашники, вместе с которыми прошли годы моей учебы, наверняка и сейчас помнят нашу Марину Степановну.

Старушка-библиотекарь с «жутко скверным», как считали все должники, характером… Подходя к дверям библиотеки, крестились даже неверующие – нотации и крик на нас, нерадивых читателей, как раскаты грома, долетали с третьего этажа до первого.

Причем память частенько играла с ней злую шутку – крик этот зачастую выливался вовсе не на того, кому был предназначен.

Библиотеку нашу все по возможности обходили стороной, а первого апреля разобиженные в пух и прах студенты «старались», как могли – на дверях библиотеки всегда висела табличка, снятая со щитовой – «Не влезай! Убъёт!»

И вот однажды довелось мне встретиться с ней в автобусе. Скажу честно – пряталась я долго… Но всё-таки пришлось поздороваться…
Было это 22 июня, много лет назад. И тут завязалась беседа. И я узнала очень многое…

Человек этот открылся мне совсем с неожиданной стороны. Узнала я, что когда-то, в этот самый день, 21 июня 1941 года, очень юная, красивая девушка Марина, только что закончившая школу, вышла замуж. С мужем своим, любимым Петенькой, сидела за одной партой чуть ли не с первого класса. «Мы просто дружили. Но любили друг друга всегда…

Никогда не позволяли себе ничего лишнего, как сейчас это распространено у молодёжи. Первый раз мы поцеловали друг друга на свадьбе… И были так счастливы! Вся жизнь ждала нас впереди!… А завтра была война… Как в кино… Петеньку забрали на фронт на следующий же день, сразу после свадьбы. И убили… В первом же бою…»

На глазах у нее слёзы, а в глазах – боль. Боль живой человеческой души. Боль, которую приглушило, но не залечило время… Передо мной стояла старушка, но глаза ее – глаза восемнадцатилетней девчушки, моей ровесницы, потерявшей любимого мужа сразу после свадьбы…

– А замуж вы потом выходили? – пытаюсь как-то отвлечь ее, переключиться. Так нестерпимо видеть мне чужую боль… – Замуж? Но я же и так замужем, детка. Замужем за Петенькой… То, что его нет, не означает, что я должна о нем забыть и смотреть на других…

Я прожила долгую жизнь, и никогда не встречала того, кто бы мог мне заменить моего мужа… Я – его жена, а он – мой муж. И это – навсегда, детка…

Как мы далеки от такой любви…
Господи, прости…

Источник: http://blogs.pravkamchatka.ru/lugartseva/?p=100

Любов ніколи не перестає

Любов ніколи не перестає

У молитві Єфрема Сиріна перераховано чотири головні недуги та чотири чесноти, дуже важливі в духовному житті людини. До чеснот належить насамперед цнотливість. Доброчесність — без роздвоєності, без спотворення, без викривлення, тобто така, якою її створив Бог.

Якщо це шлюб, то він має бути святим; якщо дівство — його не можна порушувати. Наприклад, про Мойсея як немовля в каноні Святого Андрія Критського сказано, що він був плодом чистоти і доброчесності. Якщо подружжя веде недоброчесний спосіб життя, то вони подібні до вази з тріщинами.

Така ваза при найменшому поштовху може розсипатись — так і недоброчес-ний шлюб розпадається під час випробувань на його міцність.

В одному посланні апостол Павло зазначав: «Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду» (тобто розпусти, недоброчесності, від плотської нечистоти).

До цнотливості закликає Христос Спаситель, коли в бесіді з самарянкою дорікає їй, що вона живе з чоловіком, який не є її законним нареченим, що вона перебуває у незаконному зв'язку. У наш час багато молодих людей (а інколи і похилого віку) живуть недоброчесно, блудно, розпусно.

Сучасні шлюби часто бувають недоброчесними, тому майже завжди розпадаються. У наш час переважна більшість молодих людей втратила поняття про шлюб як Богом встановлений союз для створення сім'ї та продовження роду. Тепер шлюб часто розглядається як засіб задоволення тільки плотської пристрасті.

Бог вклав у людину почуття материнства та батьківства. Доброчесне життя оберігає ці святі почуття. Через схильність нашої грішної природи до плотських гріхів ми маємо просити у Бога благодатної допомоги для збереження духу доброчесності.

Наступною важливою чеснотою є смирення, яке зовсім не принижує людського достоїнства, як думають деякі. Смирення — це насамперед перемога правди в нас самих, приниження всієї тієї неправди, в якій ми повсякчас живемо.

Одні смиренні здатні жити по правді — бачити і приймати життя таким, яким воно є, і завдяки цьому споглядати велич Божу, доброту і любов до всіх. Христос смирив Себе перед Своїми ворогами. Коли над Спасителем глумилися, Він мовчав. Однак у цьому мовчанні були Його сила і велич. Для того щоб смирити себе, треба бути людиною, сильною духом.

Треба побачити себе таким, яким ти є насправді, а не уявляти себе у викривленому вигляді. Наприклад, знаходячись у храмі, митар побачив себе грабіжником, який ображає людей. Марія Єгипетська пізнала себе блудницею. В цьому і було смирення митаря і Марії Єгипетської. Іноді ми ображаємося за те, що оточуючі нас люди говорять про нас правду.

У цих випадках нам не треба гніватися на них, а дякувати Богові за те, що через цих людей Він розкрив наші очі на самих себе. Смирення завжди пов'язане з терпінням. Терпіння справді божественна чеснота.

Господь терпеливий не тому, що Він ставиться до нас поблажливо, а тому, що Він проникає у глибину нашого потаємного життя, в тайники нашої душі, і знає, як ніхто інший, слабкість нашої істоти. Господь не може бути поблажливим до гріха, до всякого роду зла. Коли Адам і Єва согрішили, Бог вигнав їх із раю. Це була Його реакція на гріх.

Та Бог продовжує любити людину навіть тоді, коли вона опускається в гріх. Бог любить людину, тому що бачить в глибині її душі добро, якого ми не бачимо. Чим ближче ми наближаємося до Бога, тим стаємо терпеливішими до кожної окремої людини. Благодать Божа робить людину терпеливою.

«Терпінням вашим спасайте душі ваші», — сказав Господь наш Ісус Христос. Всі апостольські послання пройняті закликом до терпіння. Ні в якому разі не треба бачити в терпінні слабкість. Терпелива людина, як правило, буває сильною духом. Відсутність терпіння — ознака слабкості. Тому Церква вчить нас просити у Бога терпіння.

Вінцем всіх чеснот є любов. Це дар Божий. Вся повнота життя міститься в любові. Без любові немає блаженства, немає щастя, немає змісту життя. Той, хто не любить, не знає ні Бога, ні цінності життя, тому що Бог є любов. Однак, коли ми говоримо про неї, ми маємо на увазі не ту любов, поняття про яку сучасний світ спотворив.

Читайте также:  Как вести себя на кладбище

Якості справжньої любові описав апостол Павло: «Любов довго терпить, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радується істині; усе покриває, всьому йме віри, всього надіється, все терпить.

Любов ніколи не перестає, хоч і пророцтва скінчаються, і мови замовкнуть, і знання зникне». Любов, як і віра, є дар Божий. Вона або живе у нашому серці, або її немає. Проте якщо у кого немає любові, то це найнещасніша людина, тому що вона не має в собі сили, яка надихає. Господь порівнює таких людей з безплідною смоківницею.

Ми маємо просити у Бога духа любові.

В останній молитві великопісного тижня ми просимо «бачити свої провини і не засуджувати брата свого». Засудження ближніх часто призводять до гордості, як це ми бачимо з притчі про митаря і фарисея. Фарисей заявив перед Богом, що він не такий, «як інші люди».

І в цьому полягає велика небезпека для будь-якої людини. Гордість — джерело зла, і зло—джерело гордості. Однак бувають випадки в духовному житті, коли бачення своїх провин породжує гордість.

Писання святих отців сповнені застережень проти цього роду ложного благочестя, яке насправді, під прикриттям смирення та самодогоджання, може призвести до диявольської гордості.

Проте коли ми «бачимо наші гріхи» і «не засуджуємо брата свого», коли терпіння і любов з'єднуються в нас в одне ціле, тоді і головний ворог — гордість — знищується в нас.

У тривалому і важкому подвигу духовного відродження Церква не відділяє душі від тіла. Людина відпала від Бога суцільно, душею і тілом; і вся в цілому має бути відновлена, щоб повернутися до Бога. Гріховне падіння саме і полягає в перемозі плоті — тваринної, низької похоті в нас — над духовною, божественною природою.

Однак тіло прекрасне, тіло святе, настільки святе, що сам Бог «став плоттю». Спасіння і покаяння полягає не в зневазі до тіла, а у відновленні тіла як храму безцінної людської душі.

Ось чому у дні Великого посту всі люди — душею і тілом — повинні покаятись у своїх гріхах і просити у Бога благодатної допомоги на здобуття християнських чеснот.

Блуд оскверняє думки

Якщо коротко охарактеризувати моральний стан сучасного світу, можна сказати: «Люди живуть блудно», подібно до того, як проводив своє життя молодший син із притчі про блудного сина. Сьогодні суспільство наповнене блудними синами і дочками; література і мистецтво, телебачення і музика, розмови і думки наповнені духом розпусти і безсоромності.

Розповідаючи про страшну розпусту в світі перед пришестям Сина Божого, Сенека сказав: «Сором і цнотливість полетіли на небо, а невинності зовсім немає». Ці слова повністю можна віднести до нашого часу.

Коли розкопали від лави і попелу Помпеї, світ у всіх дрібницях побачив розпусне життя людей того часу.

Виявляється, що життя мешканців Помпеїв наповнене таким жахливим брудом, що, за висловом одного мандрівника, достатньо побачити розчищені від попелу і лави Помпеї, щоб зрозуміти причину загибелі її.

Чи не бачили ми сьогодні повторення того явища, що було в Помпеях? Чи не готує сам сучасний спосіб життя свідомо і цілеспрямовано блудних синів і дочок нашого часу під виглядом свободи і демократії?

З ранніх років батьки отруюють своїх дітей відкритою розпустою, сварками на очах дітей, розлученнями. В той час, коли батьки, нерідко вже похилого віку, судяться, вступають у незаконні стосунки, в якому становищі перебувають їхні діти і що впливає на їхнє виховання? Вони все бачать, їхня психіка отруюється пороками батьків.

Діти і підлітки вчаться у школі. Що вони чують, про що читають, які кінофільми дивляться по телебаченню (часто навіть разом з батьками)? Все, що оточує їх у школі, вдома і на вулиці, штовхає молодь на шлях блуду і розпусти. Про таку молодь можна сказати: її «сором і цнотливість полетіли на небо, а невинності зовсім немає».

На вулицях, на вітринах магазинів, у книжкових кіосках під виглядом розповсюдження літератури продаються фотографії блуду і книги, які навчають розпусти. В журналах і газетах друкуються спокусливі повідомлення та оголошення. Блуд іде широкою навалою, святкуючи свою перемогу. Не боячись Бога і не соромлячись людей, блуд заповнює вулиці, школу, сім'ї, телебачення, літературу і газети.

І ось плоди: необмежена свобода, тобто всі види злочинності. «Все мені дозволено», — говорить сучасна людина. Плотська нестриманість призводить до того, що людина стає рабом своїх плотських пристрастей, які з часом переростають у протиприродні гріхи, про які навіть соромно говорити.

Блуд оскверняє думки, ослаблює волю, бруднить почуття. Він наповнює гноєм і гниллю все духовне життя людини. Він нищить в душі бажання і стремління до всього чистого, святого, благородного, піднесеного. Він віддає людину під владу диявола і його справи.

Голос Божий, яким є совість, говорить: «Не впадай в розпусту, яка шкідлива і для тіла, а ще більше для душі». А другий голос заперечує: «Насолоджуйся, поки живеш; помреш — все для тебе закінчиться».

Безліч людей підкоряється цьому ворожому голосу, бо не вистачає сили волі утриматися від спокуси. Всі розпусні люди мають слабку волю. Вони не можуть утримати свої плотські почуття. Піст виховує волю і зміцнює її.

Сутність посту полягає у стриманості не стільки від їжі, скільки від гріха, і насамперед від блуду.

Життя блудних синів і дочок не завжди закінчується так щасливо, як у притчі Господній про блудного сина. Нерідко ми бачимо зовсім інший кінець — повну загибель і нерозкаяність.

Але релігійне піднесення серед частини населення свідчить про те, що не все загинуло. Не будемо забувати, що Бог створив нас не для загибелі, і Син Божий прийшов у світ, щоб спасти грішників, серед яких є і ми з вами.

Ніхто не повинен впадати у відчай, бо доки живе людина на світі, залишається надія на спасіння. Отець Небесний завжди готовий прийняти у Свої обійми грішну людину, яка визнає свої гріхи і кається в них.

Чи не великою грішницею була преподобна Марія Єгипетська, але щиросердечне покаяння і подвиг благочинний піднесли її до рівноангельської чистоти.

Господь не згадає і наші гріхи і поспішить нам назустріч, як вийшов люблячий євангельський батько назустріч своєму блудному сину, якщо ми усвідомимо свої провини і твердо вирішимо змінити своє життя.

Опам'ятаємося і покаймося! Покайтесь ви, хто розбещує народ! Покайтесь ви, хто йде на розпусту! Покайтесь батьки, які приносять своїх дітей у жертву Бахусу і Венері! Покайся і ти, молоде покоління.

Читайте также:  За что мне это? почему это случилось именно со мной? где можно найти ответ на этот вопрос

Пам'ятайте слова з Екклезіаста, звернені до тебе, молода людина: «Веселись, юначе, у молодості твоїй, ходи дорогами серця твого і видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд»1.

Источник: http://catolik.ucoz.ru/publ/askeza/ljubov_nikoli_ne_perestae/4-1-0-1016

Кохання не закінчується, якщо воно є, – владика володимир « церква святої софії

Як бути коханим, як бути щасливим у подружжі і для чого брати шлюб? У розмові з “Високим Замком” владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії відповів на ці складні запитання.

– Шлюб – це один зі способів людських стосунків, – починає нашу розмову владика Володимир. – Людина є суспільною істотою і потребує інших людей. На початку Книги Буття Бог каже до Адама: «Недобре чоловіку бути самому…». Створює Єву. Тому подружжя є найстаршою установою у світі.

– Шлюб є одним зі семи Таїнств…
– Так, але я не розглядав би шлюб як якийсь обов’язок, бо ніхто нічого не мусить. Часом приходять подружжя, які переживають кризу, і кажуть, що колись одне одного любили. Якщо любили, то любов не може зникнути. Кохання не має щасливого закінчення, тому що воно ніколи не закінчується.

– Кохання не закінчується, якщо воно є…
– Ось! Це і є перша відповідь на багато запитань. Це – фундамент, на якому подружжя будує сім’ю, і від міцності фундаменту залежить вся будова.

– Тобто треба відрізнити, де любов, а де, може, щось інше: захоплення, дружба?

– Завжди треба повернутися до первинного стану у подружжі і поставити собі самому питання: чому ми вирішили одружитися? Чому з мільйонів людей вибір зупинився саме на цій людині? Що було початком наших стосунків? Якщо основою подружжя стало почуття кохання, то це почуття зберігається назавжди. Усі без винятків кризи і проблеми годні пережити люди, які є разом тому, що мають почуття кохання. Завжди перед шлюбом просив наречених у розмові, щоб сказали мені взаємні свої негативи. Якщо наречений заперечує і каже, що наречена його — найкраща у світі і не має негативів, то кажу йому: «Ти її не знаєш…». А коли замислюються і починають згадувати, що у кого не так, починають сваритися – о, то є добре! Бо мусять розуміти, що з тим їм треба жити разом не день, не два, а життя. Деякі риси чи недоліки можна виправити, але з більшістю треба навчитися жити і миритися.

– Але ж буває, що людина таке зробить, що змиритися видається неможливим…

– Прощення. Без цього – ніяк. Простити, бо неможливо йти далі. Ми усі помиляємося. Але любов сильніша за перешкоди. Важливо побачити любов і простити. Переступити.

– Ну, то так можна зловживати терпінням, прощенням…

– Не вимагати, а ставити собі самому питання: чи моїй дружині добре зі мною? Пригадую передшлюбні розмови з парами, які готувалися взяти шлюб, а весілля вже заплановане, гості запрошені… В голові у них не те, про що їм хочеться казати чи запитувати.

Говорити і думати треба значно раніше.

Бо коли вже зустрічаються батьки, то головними питаннями стають: коли вільний бар, скільки гостей, треба горілки закупити на весілля, а свиня як — чи підросте до того часу, а плаття яке має бути? Ну і потім вже, як все обговорили, то подумали, що і шлюб має бути.

– При тому обговорюється, де брати шлюб і який священик його буде давати, а не для чого брати шлюб.

– Що зобов’язує людей жити разом? Після забави починаються будні. Лишається двоє людей і дві пари очей, у яких є обіцяна любов. Основа. Фундамент. Одна дівчинка показувала батькам, коли вони сварилися, весільний альбом і казала: «Дивіться, як ви любилися.

То чого сваритеся?» Є Божі заповіді, які починаються із негативної часточки «не»: «Не вбивай! Не чужолож! Не кради!» Це своєрідна негативна побожність, але не для того, щоб людину загнати у негатив життя, а щоб сказати людині: «Слухай! Це — для твого добра! Ти маєш вибір.

Але не йди туди, бо там — небезпека!» Життя у подружжі без шлюбу — це взаємозв’язок жінки з низькою самооцінкою та чоловіка з низькою відповідальністю.

– А якщо дівчина вже вагітна до шлюбу? То поширена картина у нашому суспільстві.

– Якщо хлопець щиро любить дівчину, а вона його, то вони дотримаються дошлюбної чистоти, бо порушення — це кривда одне одному. Якщо люблю щиро іншу людину, то не можу її скривдити.

Емоції беруть гору над розумом, і буває, що вмикаються мізки тоді, коли виникають питання: а що буде, якщо він мене лишить, що тоді робитиму? Люди заливають фундамент своїх стосунків. Почати будувати з гріха — означає, що фундамент має тріщини, і ми про це знаємо.

Крихко, ненадійно, але ми йдемо до шлюбу і далі на тому фундаменті зводимо стіни. Не дивуймося потім, що бігаємо і ті стіни підтримуємо чи ловимо дах, аби не злетів.

– Помітила, що у людей, в яких на першому плані – гроші, бізнес, робота нон-стоп, сім’ї потерпають або й розпадаються. У таких родинах часто є скандали, нерозуміння. Рідні душі мовби віддаляються одна від одної, і їм доводиться кричати, аби щось почути… Чоловік диктує, бо заробляє гроші, а жінка вимагає розуміння. Не тримають людей разом діти…

– Сьогодні людина багата і має гроші, але завтра може бути по-іншому. Чи втримає таку сім’ю безгрошів’я? На чому будувалася сім’я? Вертаємося до фундаменту і шукаємо любов.

Є ще один важливий момент, часто поширений: дівчата у майбутньому чоловікові пробують відшукати батька, якого, можливо, вони потребували у дитинстві. Або інший варіант: батько є зразковим і, відповідно, висока планка для майбутнього чоловіка. Треба розвести у різні боки категорії батько і чоловік, бо то різне.

Чи буває, що хлопець, якому бракувало материнської опіки, шукає у жінці маму. Це – категорично різні рівні людських стосунків, і не треба плутати, де є хто. І є ще один момент, на якому варто наголосити: дружина не може бути для чоловіка рятівницею (від алкоголю чи інших узалежнень) і навпаки.

Мовляв, одружуюся, бо ж він пропаде, а я його витягну з того. Не можна так робити, бо дружина — не мама і не рятівниця. Кожна людина має давати раду собі сама.

Люди шукають своїх половинок, але знаходять лише тоді, коли стають цілісними і наповнюються самі… Треба поділитися своєю енергією, знаннями, увагою, теплом, статками… Це означає: я – наповнений любов’ю і готовий (готова) зробити іншу людину щасливою! Тільки віддаючи любов, людина наповнює своє серце любов’ю.

Ірина Кушинська, Високий замок

Источник: http://sophiaugcc.org.ua/kohannya-ne-zakinchuyetsya-yakshho-vono-ye-vladyka-volodymyr/

Ссылка на основную публикацию