Історії про переживання смерті близьких

Психологи про смерть близьких: як пережити її дорослим і дітям

В країні війна, українці передчасно втрачають близьких людей. Як пережити гіркоту втрати і допомогти пройти через нелегке випробування дітям?

З такими запитаннями depo.ua звернувся до українських психологів.

Психоаналітик, член Української асоціації психоаналізу Наталія Улько:

– Важливо розуміти, що тужити – нормальний процес. І біль від втрати близької людини проходить не відразу. У перший час люди схильні звинувачувати у трагедії себе або того, хто пішов. У процесі туги приходить осмислення, що контролювати смерть неможливо, а значить, звинувачувати себе неправильно.

Туга – процес розставання з людиною, прощання. У процесі приходить усвідомлення: людина пішла, але залишається в пам'яті близьких, і цих спогадів ніхто не відніме. Можна гортати альбоми з фотографіями, переживати в пам'яті хороші моменти, закріплювати розуміння, що людина залишається в твоїй свідомості.

– Краще не залишатися з горем один на один. Не дарма ж придумані ритуали – поминки через дев'ять днів, сорок днів, через рік. Близькі збираються, щоб допомогти людині «поставити крапку».

– З цієї ж причини дорослим людям краще бути присутніми на кладовищі при похованні. Дивитися, як тіло віддають землі. Деякі люди припускаються помилки – колють людині, що страждає, якісь препарати, заспокійливі, можуть навіть брехати, щоб та заспокоїлася. Це в корені невірно.

Неправильно намагатися забути про біду, завантажити себе справами, витіснити травмуючу подію. Витіснена біль може призвести до серйозних проблем з психікою в майбутньому.

– Однак туга не скасовує звичайного життя. Якщо людина тільки й робить, що плаче, не розмовляє, не готує їжу – треба йти до фахівця. Намагатися їй морально допомогти, спілкуватися, гуляти разом.

Психотерапевт, коуч Михайло Дикий:

– Людині потрібно пройти всі стадії туги: оплакати втрату, спробувати знайти смисли, які допоможуть жити далі. Спочатку – етап заперечення, коли не можеш повірити в те, що трапилося. Далі – оплакування…

Своїх емоцій не варто боятися. Не потрібно поспішати робити вигляд, що все добре чи забуто. Травму треба пережити. Якщо людина намагається втекти від події, біль залишається всередині.

– Навіть через роки чи десятиліття людина може залишатися на одному з етапів переживання горя. Наприклад, якщо пішов коханий чоловік або дружина, буває складно побудувати нові нормальні стосунки.

Якщо спогади про того, хто пішов з життя, як і раніше викликають дуже сильні емоції, людина не до кінця прожила травмуючий досвід. Їй можна порадити звернутися до психотерапевта або знайти в Інтернеті техніки переживання горя.

Самому впоратися реально, але тут знадобиться дисципліна і сила волі.

– Якщо, думаючи про втрату, людина відчуває любов, прийняття, подяку щодо померлого, значить вона винесла сенс і травма «закрилася».

– Можна тікати в роботу, це зменшує гостроту переживань, енергія переноситься в іншу сферу. Але принципово це нічого не змінить – проблему потрібно вирішувати там, де вона виникла.

– На шоковій стадії треба знайти підтримку, сенс жити далі. У цьому плані легше людям, які не кладуть всі яйця в одну корзину, і померлий близький – не єдине наповнення їхнього життя.

Так чи інакше, потрібно шукати тих, хто вислухає і допоможе. Це можуть бути друзі, церква, громада.

Хоча в деяких випадках біль від втрати настільки велика, що потрібна небайдужа людина, яка візьме за руку і відведе в потрібне місце.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ

Психоаналітик, член Української асоціації психоаналізу Наталія Улько:

– Дорослі часто бояться говорити з дітьми про смерть, тому що ця тема страшить їх самих. Тим не менш, про втрату необхідно говорити відкрито, конкретно відповідаючи на ті питання, які задає дитина. При цьому бути щирим, інакше діти відчують лицемірство.

– Важливо запитати дитину, чи хоче вона піти на цвинтар. Якщо їй заборонити бути присутньою на похоронах, згодом вона може звинувачувати в цьому дорослих. Якщо ж вона не захоче сама, потрібно обов'язково обговорити все потім і сказати, що дитина не повинна себе ні в чому звинувачувати.

– Варто намагатися викликати дитину на діалог. Поцікавитися, може, вона хоче про щось запитати. Часто дитина мовчить тому, що боїться зробити боляче. Пояснити малюкові: близька людина пішла, але вона назавжди залишиться в пам'яті.

Не треба боятися плакати при дитині. Дивлячись на маму чи батька, дитина вчиться переживати емоції, пояснювати їх для себе. Важливо дати можливість говорити про втрату, коли їй захочеться.

Потрібно приділяти дитині час, намагатися не залишати її одну надовго. Якщо помер один із батьків, малюк не повинен боятися, що другий дорослий теж його кине. Буде не зайвим розповісти про подію в школі, щоб вчителі знизили рівень вимог.

Лікар-психотерапевт Євген Тичковський:

– Однозначних порад бути не може – треба враховувати, наскільки дитина ранима, тривожна, які стосунки були між нею і померлим. Адже і спорідненість за паспортом не означає духовної близькості.

Але говорити про смерть треба однозначно, попередньо підвівши дитину до цієї теми. Можна згадати про природні процеси, наприклад, про те, що у всього свій вік, все з'являється на світ і вмирає.

Якщо близька людина загинула на війні – про патріотизм, наводячи приклади з фільмів чи мультфільмів.

– Якщо сім'я релігійна, пояснити трагедію простіше. Зрозуміло, що тоді дорослі говорять про царство боже або, приміром, про реінкарнацію. Однак якщо в сім'ї практично було відсутнє релігійне виховання, з фразами на кшталт «Цей чоловік був добрим, і Бог забрав його на небо» потрібно бути дуже обережними.

Адже, приміром, якщо дитина добре ставився до померлого, у неї в свідомості може сформуватися думка: «Я буду намагатися бути добрим, щоб Бог забрав і мене». Тривожна дитина в даному випадку буде постійно намагатися догодити, а при епізоді депресії – сама хотіти на небо.

За схожими причинами краще уникати і формулювань «Там йому буде краще, він тут мучився».

– Найчастіше діти ставлять багато питань, а дорослим потрібно намагатися зрозуміти, що за ними стоїть. Якщо це тривога, пригнічений настрій, треба намагатися підбадьорити дитину. Не догоджати їй, але привнести в життя невеликі бонуси. Наприклад, дозволити дитині те, на що раніше не вистачало часу.

Не варто забороняти дитині прощатися з небіжчиком, але якщо вона, наприклад, боїться, змушувати її також не треба.

– Важливо врахувати, що діти можуть переживати втрату зовсім інакше, ніж дорослі. Наприклад, вже через дві години можуть стрибати і сміятися. Дитині можна пояснити, що таке траур, але не потрібно заважати їй реагувати властивим їй чином. Потрібно виключити фрази на кшталт «не плач», «досить ревти», «відчепися від моєї спідниці» тощо.

Источник: https://www.depo.ua/ukr/life/psihologi-o-smerti-blizkih-kak-perezhit-ee-vzroslym-i-detyam-15012015180000

Тим, хто залишився

У своїй психологічній практиці, коли чую про втрату, я часто повторюю фразу: “Найважче тим, хто залишається”. Що  і чому відбувається з нами, коли ми втрачаємо близьких? Чому так болить, чому настільки важко дихати, а страждання настільки тотальні, що не знаєш куди від них дітися.

Важко знайти якусь послідовність у викладі матеріалу і направду не знаєш, з чого розпочати? Про переживання втрати неможливо говорити з якогось одного боку, а потім з іншого. Це такий стан, який носить характер тотальності та охоплює усі сфери життя і свідомості людини. Це переживання душевного болю, який, на відміну від фізичного, не має чіткої локалізації.

З власних відчуттів, це виглядало так, ніби щось в середині тебе раптово відірвали або болить уся твоя внутрішня частина.

Сльози. Вони необхідні, це “захисна рідина”, вони полегшують страждання. З ними не “виходить” біль, сльози не допомагають менше страждати, через них не болить менше. Але вони допомагають повноцінно проживати біль.

Біль і сльози – це як радість і усмішка. Неможливо повноцінно проживати радість, якщо стримувати на обличчі усмішку. Те саме відбувається і з переживанням втрати.

 
Чому болить? З тією людиною нас поєднували певні ситуації, минуле, спогади, стосунки. А найважливіше, з нею ми почували себе тільки так, як ні з ким іншим. Болить тому, що я вже ніколи не зможу себе відчувати так, як з ним чи з нею. Оплакується моя цінність поруч з тією людиною. Людини немає і немає тих стосунків, того відчуття себе, яке я цінувала, які були найважливішими у моєму житті. Переживається біль через те, що ця людина більше ніколи не зможе мені давати те, що було для мене потрібним і важливим (прийняття, любов, тепло, розуміння, підтримку, пораду, впевненість).

Як писав Зигмунд Фрейд, робота зі стражданнями – це важка праця. Це робота над прийняттям нової реальності. Певною мірою психотерапія, як одна із форм підтримки переживання горя, орієнтована на те, щоб клієнт зумів адаптуватися до життя, яке змінилося. В процесі переживань в муках народжуються нові цінності, орієнтації, сенси та особистий досвід. Ніхто не може стати зрілим без болю.

Читайте также:  Приращение наследственных долей, общая собственность наследников, доля в наследстве

Це довгий процес, коли людина вчиться із собою робити те, що до цього робила та людина, якої не стало. Якщо колись в мене вірили більше, ніж я сам, то тепер мені доведеться самому вчитися в себе вірити. Якщо лише з цією людиною я відчувала себе значимою та потрібною, то тепер я залишилася без цього відчуття і саме в цьому місці болить найбільше.

І людина не знає, ким і чим заповнити це місце, це відчуття пустоти. Переживання болю від втрати залежить від міри та інтенсивності емоційної чи іншої прив’язаності. Чим сильніша прив’язаність до того, що залишилося в минулому, тим гостріше переживається біль, і це закономірність.

Метафорично це можна пояснити через клей: чим він міцніший – тим більша частина відривається разом з ним.Хочу розповісти одну історію про альпініста, який підіймався на гору. Він неправильно розрахував свої дії і гачок для страховки зірвався. Альпініст не втримався і полетів униз.

На щастя, шнурівка десь зачепилася і він зміг вхопитися за неї з надією на те, що це зупинить його падіння. Раптом шнурівка натягнулася і він зупинився. Хуртовина ставала все сильнішою і альпініст не зміг нічого роздивитися навколо себе. Він кликав про допомогу, але зрозумів, що ніхто в таких умовах його не почує і не врятує.

Він зрозумів, що ні сили, ні можливості піднятися в безпечне місце у нього немає. І тут раптово він почув голос. Можливо, це був Бог чи його власний внутрішній голос, чи галюцинації. Він чув голос, який говорив йому: “Відпусти…відпусти”. Альпініст подумав, що такий вчинок означатиме смерть, кінець мукам. Він відчув спокусу вибрати смерть, щоби нарешті припинити страждання.

Та у відповідь ще міцніше вхопився за шнурівку, ще більше переконував себе, що жоден внутрішній голос не примусить його відпустити те, що на даний момент врятувало його від падіння і смерті. Боротьба між голосом “Відпусти, все марно” та прагненням жити продовжувалася, але альпініст розумів, що триматися – це єдиний шанс на життя.

Далі історія розповідає про те, що над ранок рятувальна служба знайшла напівмертвого замерзлого чоловіка, в якому ледве жевріло життя, який тримався на шнурівці на відстані менше одного метра від землі. Мораль історії – інколи, не випускаючи чогось із рук, із душі чи голови, ти помираєш. (із книги Х.Букай “Путь слез”, с.72).

Той, хто залишився, часто забуває про елементарні потреби: їжу, сон, тепло, комфорт. 
 

  • Той, хто залишився, може відчувати себе ще більш самотньо і покинуто, якщо буде чути фрази про світле і краще майбутнє: “Все буде добре”, “Я тебе розумію”, “Час лікує”, “Не переживай”, “Ми нічого не можемо змінити”, “Таке життя”. Ці фрази можуть підсилити страждання та відчуття нерозуміння.
  • Той, хто залишився, не хоче, щоб ви полегшили його страждання чи біль втрати. Він не хоче чути жодних порад чи настанов. Він хоче єдиного – перестати відчувати.
  • Той, хто залишився, не може контролювати чи виключити свої почуття. Втрата – це процес. Це те, що має початок, але не має чіткого кінця. Кожен етап (шок, страждання, заперечення, звинувачення, відчай, злість, образа, примирення) має свою тривалість та часто один етап накладається на інший. Важливо, щоб ці процеси проживалися до кінця.
  • Той хто залишився, шукає людей, які стануть для нього “відром” (без образ), куди все викидається і виливається. Якщо хочете підтримати – терпіть усе крім фізичного і морального насильства.
  • Той, хто залишився, переконаний, що його біль – найнестерпніший і те, що сталося, –  несправедливо. Так воно і є. Не порівнюйте історії інших людей, так ви показуєте людині, що її почуття чи ситуація – не настільки важливі.
  • Той, хто залишився, своїми стражданнями, можливо, все ще проживає ті стосунки, які вже не можливі. Коли я страждаю, я ще раз показую, наскільки ти був мені важливим чи важливою, але тоді я цього не відчував.
  • Той, хто залишився, хоче говорити із тим, кого втратив. Дозвольте це робити, не засуджуйте.
  • Той, хто залишився, відчуває себе покинутим та самотнім, але не нав’язуйте своєї опіки та підтримки. Запитайте як ви можете допомогти і підтримати, що для цієї людини є зараз необхідним.

​ 

  • Той, хто залишився, хоче говорити про того, кого втратив. Не уникайте незручних розмов.
  • Той, хто залишився, не хоче слухати про ваші страждання чи історію “повернення до життя”, але він хоче знати, що ви можете відчувати біль та розуміти його почуття. Не стримуйте власних сліз, якщо вони течуть. Адже ви також втрачали.
  • Той, хто залишився, має знати, що ви є поруч і готові завжди допомогти чи вислухати, але дозвольте людині вибирати самій коли і з ким.
  • Той, хто залишився, має знати, що він не один безсилий. Поділіться своєю “не всемогутністю”, покажіть свою слабкість, наприклад, в тому, що ви не знаєте як підтримати і визнаєте це.
  • Той, хто залишився, не знає, як жити далі. Не робіть вигляд, що нічого не змінилося і у вашому житті.  

Просто будьте поруч. Будьте щирі та відверті, справжні та уважні.

Просто будьте…

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Вендіго: втілення жаху по-американськиЧому дивна істота, яка не має аналогів у інших культурах, досі не втрачає популярності? Про Вендіго пишуть моторошні книги та знімають фільми, багато містичних серіалів не обходяться без епізоду про це чудовисько. То що ж про нього відомо?
Читати більше

Источник: https://uamodna.com/articles/tym-hto-zalyshyvsya/

Источник: https://psichiatria.org/yak-perezhiti-smert-blizkoi/

Психологічні особливості переживання дітьми смерті близької людини

15.04.2015 Фролова Ольга

Говорити чи не говорити дитині про смерть близької людини? Як сказати про це? Які можуть бути непередбачувані реакції на таку «новину»? Такі запитання досить часто постають перед дорослими, якіпрагнуть захистити дитину від хвилювань, зменшити значення цієї події і позбавити дитину від болісних переживань, здатних залишити травмуючий слід в її душі.  

Стадії переживання горя дитиною, розроблені  Е. Кюблер-Росс,розкривають особливості цього процесу:

1. Стадія шоку у дітей характеризується мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт, але не шок. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну,  малорухливість або навпаки активність, інколи спостерігається також незмінний вираз обличчя і уповільнена мова.

Дитині потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого. Якщо дитина старше 8 років  рекомендовано залучати її до організації поховання, в результаті чого вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.

2. Стадія заперечення. Дитина знає, що близька людина померла, бачила її мертвою, але всі думки настільки зосереджені на ній, що вона не може повірити, що батька (матері) більше немає поряд. На цій стадії психіка просто прагне на будь-який час відгородитися від трагічної реальності, створюючи свій ілюзійний світ.

На цій стадії спостерігається розбіжність між свідомим і несвідомим ставленням до втрати. Дитина на свідомому рівні усвідомлює смерть батька (матері), а в глибині душі не може з цим змиритися.

На стадії заперечення дитина очікує зустрічі з померлим із батьків, шукає його очима серед людей; дитині постійно здається, що вона чує голос померлого батька (матері), в деяких випадках можуть бути галюценогенні видіння; дитина може спілкуватися з померлим так, наче б він був поруч (або з фотографією); «забуває» втрату: планує майбутнє, розраховуючи на батька (маті) (наприклад, на стіл ставиться зайвий прибор тощо); культ померлого: дитина не дозволяє торкатися всім іншим до речей покійного батька (матері).

Заперечення і невіра як реакція на смерть близького з часом переживається, усвідомлюється, приймається реальність і у дитини починається наступна стадія переживання горя.

3. Стадія гніву і образи. Дитина гостріше починає відчувати втрату батька (матері). Чим більше дитина починає думати про те, що сталося тим більше у неї з’являється запитань:

  • Чому саме мій батько (матір) помер?
  • Чому лікарі не змогли його (її) врятувати?
  • Чому Бог дозволив йому (їй) померти?
  • Чому він (вона), а не я ?

Гнів виражається в тому, що дитина сердиться на батька (матір), який її «покинув». Маленькі діти можуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики, бити ногами по підлозі, підліток раптом перестає спілкуватися з живим з батьків, без причини б'є і ображає молодших, сперечається з вчителями.

4. Стадія страждання і депресії супроводжує дитину на протязі всього періоду горювання, але на певному етапі страждання досягає свого піку. Це період максимального душевного болю, який іноді здається нестерпним.

Страждання, що відчуває дитина, наступають хвилями і супроводжуються плачем. Сльози можуть підступати при всякому спогаді про померлого і обставинах його смерті. Дитина, яка переживає горе стає особливо чутливою і готовою заплакати у будь-який момент.

Приводом для сліз може стати також відчуття самотності, покинутості.

Іноді страждання можуть знаходити вираз в таких реакціях як:  віддалення від друзів, сім'ї, уникнення соціальної активності; відсутність енергії, пригніченість, апатія; нездатність концентруватися; несподівані напади плачу; зловживання алкоголем або наркотиками; порушення сну і апетиту, втрата або збільшення ваги; проблеми із здоров'ям.

5. Стадія прийняття і реорганізації. Не дивлячись на важкість і тривалість горя, дитина, як правило, поступово приходить до емоційного прийняття втрати, яке супроводжується ослабленням або перетворення душевного зв'язку з померлим[1].

У різні вікові періоди переживання дітьми горя має свою специфіку, але в той же час є певні загальні тенденції.

  • Вік до двох років. Смерть одного з батьків для дитини незрозуміла,   але вона помічає відсутність одного з батьків і емоційні зміни в людях, які про неї піклуються. Дитина стає дратівливішою, галасливішою. У неї можуть змінитися процес травлення, спостерігаються розлади кишечника або акту сечовипускання.
  • Від двох до трьох років. Діти в цьому віці знають, розуміють, коли близькі люди відсутні в полі зору, то їх можна покликати або знайти. Потрібен час для того, щоб дитина усвідомила, що близька людина не повернеться. В цей час поруч з дитиною повинні бути люди, які будуть оточувати її увагою і любов’ю, підтримувати колишній режим травлення і сну.
  • Від трьох до п'яти років. Розуміння смерті в цьому віці все ще обмежено. Дітям цієї вікової групи потрібно знати, що смерть не є сном. Їм потрібно м'яко пояснити, що тато (мама) помер і ніколи не повернеться.   Дитина може почати боятися темряви, відчувати сум, гнів, тривогу, часто плакати. Вона може думати, що її вчинки могли стати причиною смерті близької людини. Якщо, про це дитина говорить, то дорослим потрібно переконати її, що це не так. Важливо, щоб дитина знала, що про неї піклуватимуться і що сім'я залишиться разом. 
  • Від шести до восьми років. У цьому віці діти все ще відчувають труднощі в розумінні реальності смерті. Вони переживають почуття невизначеності і ненадійності, мають схильність постійно знаходитися поруч з живим з батьків. Однією з поширених реакцій на смерть в цьому віці є агресія, спрямована на вчителів та однокласників.
  • Від дев'яти до дванадцяти років. Переживання втрати дитиною може привести до безпорадності, що суперечить в цьому віці прагненню бути більш незалежним. У дитини можуть виникнути проблеми з визначенням своєї ідентичності, приховуванні емоцій. Діти цієї вікової групи можуть намагатися прийняти на себе роль померлого батька (матері), що не повинно заохочуватися дорослими. У дитини повинно бути достатньо часу для гри, спорту і дозвілля. Важливо, щоб у неї були друзі її віку. Дитині, яка пережила горе, потрібно допомогти зрозуміти, що бути щасливою і радіти поточним подіям – це нормально.
  • Підлітковий вік. Підлітки, які переживають горе, часто шукають допомоги поза сім’єю. Деструктивний формат такої «допомоги» проявляється в тому, що діти можуть тікати з дому, змінювати друзів, вживати алкоголь і наркотики, стати сексуально розбещеними, мати суїцидальні прояви. Вони можуть потребувати «дозволу» виражати свої емоції і почуття [3C.113].

ЛІТЕРАТУРА

1. Прийменко В. Психолого-педагогічна допомога дитині в переживанні гострої психологічної травми /Психолог. – 2007. – № 38.- 4-8 с.

2. Меновщиков В. Ю. Психологическое консультирование: работа с кризисными и проблемными ситуациями. М.: Смысл, 2002, с. 14-61.

3. Шефов С. А. Психология горя. — СПб.: Речь, 2006. — 144 с.

Источник: http://iqholding.com.ua/articles/psikhologichni-osoblivosti-perezhivannya-ditmi-smerti-blizkoi-lyudini

смерть близької

Життя, як відомо, пов'язана з втратами, і горе – це наша реакція, природний спосіб, яким ми встановлюємо зв'язок з життям.

Чим більше ми заперечуємо свої втрати, тим більше віддаляємося від себе. Горе – це можливість почути себе, це робота душі.

Воно включає в себе багато різних почуттів – це і гнів, і смуток, і образа, і вина, і навіть, в кінцевому підсумку, радість.

Тому бідкання – це природний процес, необхідний для того, щоб відпустити втрату або оплакати смерть.

Особливу увагу я хотіла б звернути на роботу з дітьми, які пережили втрату.

У дітей інші уявлення про життя і смерті, ніж у дорослих.

Вважається, що до 2-х років у них взагалі немає ніякого уявлення про смерть. Між 2-ма і 6-ма роками у них розвивається уявлення про те, що помирають не назавжди (смерть як від'їзд, сон, тимчасове явище).

І тільки між 6 – ю і 10-ю роками смерть для дітей стає більш реальною і остаточною.

До підліткового віку вони вже поділяють концепцію дорослих про смерть, і власна смерть стає для них очевидною, але для того, щоб пережити втрату своєї всемогутності, вони починають вірити в безсмертя душі.

Дізнавшись про смерть одного з батьків або близького родича, діти проходять через ті ж стадії, що і дорослі – шок, заперечення і гнів, депресія і відчай, почуття провини і поступове прийняття. І вони, так само, як і дорослі. для того, щоб впоратися з втратою, повинні вирішити все ті ж 4 завдання, про які я писала в 1-ої частини статті.

Почнемо з того, що по відношенню до дітей, батьки зазвичай намагаються приховати свої почуття з приводу втрати. Це пояснюється не стільки тим, що батьки не хочуть засмучувати дітей, скільки їх власним страхом перед інтенсивністю дитячих емоцій.

Проблема полягає в тому, що приховування факту смерті одного з батьків або заборона на вираження почуттів не несе в собі нічого, крім патологічних реакцій, серед яких можна виділити:

тривалий некерований поведінку;

гостру чутливість до розлуки;

повна відсутність будь-яких проявів почуттів.

Дітям легше перенести печаль і горе членів сім'ї, ніж мовчання або неправду. Дитина повинна бути включений в переживання всієї родини, і його емоції ні в якому разі не повинні ігноруватися. Це найголовніше правило, так як дитина повинна отгоревать свою втрату.

Для нього важливо висловити свої переживання – будь то бажання поплакати або відреагувати свій гнів, розповісти сумну або смішну історію про померлого, подивитися разом фотоальбом з його фотографіями, зробити йому подарунок, намалювати свої почуття або потриматися в тиші за руки.

При створенні відповідних умов робота горя у дітей проходить також, як і у дорослих.

У своїй статті я в першу чергу хочу звернути увагу батьків на присутні в нашому суспільстві помилки, що стосуються того, як вести себе з дитиною, які пережили втрату.

Одне з найпоширеніших – не повідомляти про смерть.

Завжди і у всіх випадках треба повідомляти про смерть близької.

Рідні завжди починають здогадуватися про його смерті. Їм починають снитися сни, мучити всілякі підозри. Інформацію про смерть близької приховати неможливо, вона все одно буде матися на несвідомому. Батьки, перебуваючи в горі, відчуваючи тривогу, боятися нанести дитині травму страшною звісткою, але насправді, дуже часто самі бояться втратити контроль над своїми почуттями.

Якщо той з батьків не справляється зі своїми почуттями, йому страшно сказати про те, що сталося, то він може зробити це за допомогою психолога.

Ні в якому разі не брати на кладовищі.

Дівчинка 8 років, присутня на похоронах своєї молодшої однорічної сестрички, сказала батькам, приїхавши з ними на кладовищі: «А якщо вона там жива».
Одна з найважливіших рекомендацій психологів, які працюють з дитячим горем: завжди, незалежно від віку, рекомендується брати дітей на похорон близької людини.

Похорон у всіх культурах організовані й продумані таким чином, щоб людина могла прощатися з близьким.

Коли людина з різних причин не бере участь у похороні, у нього може виникнути патологічний горе, і тоді, щоб полегшити його страждання, рекомендується, так чи інакше, відтворити процедуру похорону і прощання.

Якщо неможливо це зробити в реальності, то залишаються такі символічні шляху, як: малюнок, ліплення, пісочна терапія, програвання ситуації похорону.

Не виявляти своїх почуттів при дитині. Чи не показувати свого горя.Я вже трохи говорила про це, але хочу ще раз зосередити вашу увагу.

Дитині не шкідливо бачити горюющих батьків. Для нього шкідливо бачити батьків, розсипаються на частини, завмерлих в своєму горі, по-іншому ще говорять «померлих в своєму горі». Для дитини, батько, що виражає свої почуттів, які б вони не були, ЖИВИЙ.

Говорячи про тему психологічної допомоги дітям, які пережили втрату, ми незмінно стикаємося з наступною проблемою.

Після втрати сімейна система прагне відновити рівновагу. При цьому змінюється розстановка в сім'ї. Функції, які раніше виконував померлий перерозподіляються між іншими членами сім'ї. Наприклад, у дитини померла мама, і тепер про нього піклуються батько і бабуся. У дитини з'являються нові емоційні зв'язки з іншими членами сім'ї.

Найчастіше це знову стосується таких питань, як прояв емоцій і почуттів. Потрібно відповідати на всі питання дітей, дозволити їм виплакатися, висловити всі негативні почуття, включаючи гнів.

Допомогти дитині відреагувати негативні почуття можна через гру. Потрібно називати почуття дитині словами: “Ти сумний, сумний, ти злишся”, – і так далі.

Якщо той з батьків не справляється зі своїми почуттями, йому страшно сказати про те, що сталося дитині, то він може зробити це за допомогою психолога.

Після відреагування негативних почуттів у дитини формуються поняття: поняття часу і нескінченності, перетворення, перетворення, трансформація, поняття незворотності, поняття випадковості. Дитина вчитися справлятися з сильними почуттями, щоб сумувати по дорослому.

Спостерігайте за змінами в поведінці дитини, що втратив когось із близьких. У перші тижні може з'явитися тенденція до ізоляції, агресивність, гнів, нервозність, замкнутість, неуважність. Ставтеся з терпінням, намагайтеся не показувати свого подиву, не змушуйте дитину робити що – небудь всупереч його волі.

Якщо дитина хоче поговорити, знайдіть час його вислухати. Найчастіше торкайтеся до дитини.

Постарайтеся залучити кращих друзів дитини.

Будьте готові до запитань дитини і завжди будьте чесні з ним.

Доведіть дитині, що плакати не соромно.

Ніколи не кажіть йому: “Ти ж так не думаєш, чи не так?” Особливо якщо це стосується дитячих страхів або почуття провини.

Намагайтеся бути в контакті з батьками.

З особливою увагою ставитеся до “важким” днях, наприклад, свят.

Важлива складова роботи з травмованими дітьми полягає в тому, щоб навчити дорослих допомагати їм. Помилкою було б припустити, що батьки, вчителі та опікуни знають, як допомогти дітям, які пережили травму.

Іноді, навіть якщо дорослий і має в своєму розпорядженні знаннями про те, як допомогти дитині, власний емоційний стан може перешкодити йому задовольнити дитячі потреби, особливо якщо відбувається травмувало і дорослого.

Якщо ж ви до сих пір так і не розповіли дитині про трагедію, що сталася,

якщо після смерті близької у нього тривалий некерований поведінку,

і він гостро реагує на розлуку з вами;

якщо він ніяк не проявляє своїх почуттів,

і його мучать страхи і нічні кошмари.

зверніться до психолога, допоможіть вашій дитині

І ВСТАНОВИТИ ЗВ'ЯЗОК З ЖИТТЯМ.

Істоміна Алевтина Юріївна

Психолог, Консультант – м Ангарськ

Лена, молодець! Велике спасибі. Я як раз міркувала про те, щоб написати статтю на цю тему. Нещодавно зіткнулася з тим, що діти 4 і 6 років втратили маму.

І рідні сходили до дитячого психолога і та порадила їм якомога довше приховувати факт смерті, хоча б півроку. Ось така сумна історія.

Втрата близької людини в дитячому віці не проходить безслідно, а такі “помічники” “допомагають” запустити патологічні процеси.

Шевченко Анна Анатоліївна

Психолог, Консультант – м П'ятигорськ

Схожі статті

Источник: http://jak.bono.odessa.ua/articles/smert-blizkoi.php

Як пережити смерть близької людини?

Питання, який ми сьогодні будемо обговорювати, дуже складний для всіх, хто переживає смерть близької, сумує про нього, а також для тих, хто бажає допомогти скорботним. Ми поговоримо про те, як пережити смерть близької людини.

Всі ми не вічні, рано чи пізно у кожного наступають моменти розставання з коханими і близькими: з милим дідусем, з єдиною і неповторною мамою, з гаряче коханим хлопцем. У кожного своя історія і своє горе, але об`єднує всіх відчуття втрати, скорботи, відчаю.

Як бути, як жити далі? Потрібно усвідомити факт того, що близького вже немає поруч і що він не повернеться. Кожному відпущено певну кількість часу на нашій планеті. Якщо людина померла – значить, настав час прощання з ним, це потрібно сприйняти, як неминучість.

Переживання горя неминуче, але з часом ви навчитеся без розпачу берегти світлу пам`ять про людину все своє життя, згадувати тільки хороші події і почуття, пов`язані з ним. В процесі переживання горя людина вчиться жити заново, дорослішає духовно.

Час і світлі думки про загиблого – це кращі лікарі в такій ситуації.

Пережити втрату близької

Процес переживання смерті близької людини має кілька стадій, проходячи через які, ми вчимося жити з доброї думкою про людину, але не відчувати при цьому страждань. Як пережити смерть близької людини на кожній стадії?

1 стадія – Шок

Триває протягом 9 днів після смерті близького. Людина, переживають втрату рідного, може або впасти в повне заціпеніння (мовчати, ходити з «порожнім» поглядом, мало їсти і пити, дивитися в одну точку і т.д.

) або навпаки, вести себе дуже активно: допомагати в організації похорону та поминок, втішати всіх інших. І перша, і друга реакція нормальні. Людина в другому випадку ще не усвідомив втрату, але це прийде пізніше.

У будь-якому випадку, кожному потрібно виплакатися, сльози дають розрядку емоцій і дозволяють легше пережити горе. А тому спробуйте виплакатися досхочу або вивести людину на сльози, це зараз необхідно.

Відео: VLOG # 7 | Як пережити смерть близької людини?

2 стадія – Заперечення

Триває до 40 днів після смерті близького. Людина усвідомлено сприймає втрату, але підсвідомість і тіло все ще її заперечують.

Тому людині може здаватися, що він чує голос померлого, бачить його (уві сні в тому числі) і т.д. Якщо сниться померлий, це нормально. Сльози в цей період також корисні, але людина не повинна плакати день і ніч.

В цей час потрібна допомога близьких: говорите про померлого, розмовляйте, якщо хочете цього.

Відео: Втрата близької людини. Як пережити смерть? Як впоратися з переживаннями?

3 стадія – прийняття втрати

Триває до півроку з дня смерті близького. Людина вже повністю усвідомив смерть, але біль і переживання накочуються хвилями. Людина може ридати якийсь час, а потім бути спокійним і жити, як зазвичай.

На цій стадії особливо яскраво виражені почуття провини перед померлим і навіть агресія на нього ( «чому ти пішов від мене?»), Агресія на інших (пошук винних у смерті близького). Це нормальні реакції, і їх потрібно пережити.

Ці почуття корисні тільки протягом короткого періоду.

4 стадія – Полегшення болю

Триває до року з дня смерті. Переживає вчиться жити по-новому. Він заводить нові знайомства, починає спілкуватися з іншими людьми, вести звичайне і нормальне життя. Якщо переживання смерті відбувається правильно, то про померлого згадують тільки хороше з тих часів, коли він був ще живий. Людина вчиться керувати переживаннями.

5 стадія – Повторення

Під час другого року після смерті людина заново переживає все стадії горя, але тільки в більш м`якій формі. В першу річницю людина може знову розридатися, але вже зможе взяти свої почуття під контроль.

Так, поступово переживаючи смерть близької, людина стає дорослішою, мудрішою і вчиться жити по-новому. Тому найкраща відповідь на питання про те, як пережити смерть близької людини, – це з мужністю пережити всі стадії і в кінці зберегти світлу пам`ять про близьку на все своє життя, навчитися згадувати про нього тільки хороше і відчувати при цьому легкий смуток, а не розпач .

духовне сприйняття

Як пережити смерть близької людини, якщо ти віруючий? Віруючим людям в цій ситуації трохи легше. Вони живуть за принципом: «Бог дав, Бог взяв».

А це означає, що християнин повинен навчитися сприймати все у своєму житті, як тимчасовий подарунок, він повинен навчитися розуміти, що йому нічого в цьому світі не належить, в тому числі і близькі люди.

Якщо помер близька людина, значить, настала його черга, і Бог покликав його до себе. Це слід сприйняти як неминучість, адже колись і Вас спіткає така доля, просто поки ваш час ще не настав, а йому вже пора на небеса.

Також віруючі люди вчаться як можна швидше позбуватися від сильного бідкання і відчаю, тому що їх переживання обтяжують душу померлого близького, не даючи їй заспокоїтися, гризучи цим і себе, і ближнього. Коли людина знаходить душевну рівновагу, відпускає від себе душу покійного, йому й самому стає легше жити, і душа померлого радіє і живе спокійно на небесах, чи не сумує і не журиться.

Як допомагають собі віруючі? У церквах вони вимовляють про себе або вголос батюшки сповідальні мови, в яких визнаються в своїх скорботних почуттях, просять вибачення за все, ніж образили померлого, і молять Бога про те, щоб він дав душевні сили для переживання втрати. Також ставлять свічки в пам`ять про загиблого, моляться про те, щоб його душі на небесах жилося добре і радісно.

Як пережити смерть близької людини, так і навчитися жити заново – це дуже важко і здається неможливим, особливо, якщо ви тільки на початку переживання. Але з часом стане легше, Ви навчитеся сприймати смерть близької інакше і зможете жити заново, але вже по-іншому.

Источник: http://withinua.ru/faq/3232-jak-perezhiti-smert-blizkoi-ljudini.html

Ссылка на основную публикацию