Як зрозуміти божественну справедливість?

Справедливість як соціально-етичний принцип та особиста чеснота

Справедливість, являється однією із чеснот людини. Різні філософи світу до цих пір не можуть вивести основного поняття, що таке справедливість. Саме це поняття являється різностороннім. Адже, зрозуміти що таке справедливість і як вона проявляється для кожної по різному.

Справедливість, не знає ні жалю, ні матеріальної цінності. Наприклад, коли перед законом ти постав і відповідаєш за свої гріхи, то ти маєш відповісти по силі скоєного свого злочина, по справедливості. Як це по справедливості, важко сказати.

Але все ж таки: одні вважають що, справедливість, якщо спиратися на закон, це кара. І вона не знає ні жалю, ні грошей. Не дарма, у грецькій міфології Феміда (богиня правосуддя), має пов’язку на очах, в одній руці – терези, а в іншій меч.

Символізуючи те, що вона на осліп, на своїх терезах зважує добро і зло.

Але, якщо відбувається самосуд, в цій чи іншій ситуації, то про справедливість не може бути і мови. Адже, покарання чи заохочення по справедливості повинен приймати незалежна від ситуації людина. Ця людина, на мою думку, повинна бути, як то кажуть, холоднокровною, розумною і водночас мудрою.

У сучасному світі, справедливість втрачає будь-яке значення.

Наче б то у Феміди, спала з очей пов’язка, і вона з богині перетворюється на звичайну, духом занепавши, людину! Як не важко це признавати, але чим більше ми живемо, тим більше усім правлять гроші.

Я з дитинства знаю таку приказку, що за гроші здоров’я і життя не купиш. Сьогодні ж я все більше розчаровуюсь в цих словах. Адже все купляється. Щоб не попасти під «меч» Феміди, люди платять гроші. Де ж поділась славнозвісна справедливість!?

Та в кожного із нас жевріє надія. Саме так, малесенька, квола, але надія. Не дарма у стародавній міфології сказано: коли Пандорин сундучок відкрився, і із неї вилетіли усі хвороби і напасті, на дні лежала маленька і сліпа Надія. Отак і в нас живе надія, на те що справедливість восторжествує.

Чесно кажучи, я вірю не в людську справедливість, а у вищу, Божу справедливість. Всі, хто колись, мав на душі гріх, відповість по справедливості. Адже, вона відповідає не тільки за скоєне зло, а і на створивши добро. Її очі бачать все: того хто заподіяв своєму ближньому зло, і тим же відповість тобі.

Якщо ти зробив добро, тим же вернеться і до тебе справедливість, добром. «Життя за життя, око за око, зуб за зуб.»

Також справедливість можна поєднати із совістю. Чимось ці два поняття схожі.

По-перше присутність совісті, підвищує якість справедливості. Наприклад те, на скільки буде тяжким покарання в залежності від тяжкості заподіяного злочину. Чи нагорода, за зроблене добро.

На мою думку, совість – це показник того, наскільки добре серце і чисте сумління у людини. По-друге виявлення боротьби особистості свого внутрішнього «Я». Тому що, у людині, на духовним рівні завжди існує дві половини. Добра і зла.

З давніх – здавен існує одвічна війна між добром і злом. Так і в людині.

Та особистість, яка має совість, називають совісною.

В етиці, справедливість, це є соціально-етичний принцип. В усі часи, людство путало справедливість з помстою. Але в принципі помста і є справедливістю.

Просто не кожна людина має об’єктивну степінь своєї помсти. Наприклад можна пригадати притчу про мудрого царя Соломона. Коли, той по справедливості розсудив двох жінок з дитиною.

Не кожна людина має таку особисту чесноту як справедливість.

Щоб навчитись нею користуватись, потрібно, на мою думку, перш за все, холодний розум, щоб правильно оцінити ситуацію. Потім, можливо, життєвий досвід. Вміння вислухати свій розум і серце.

Але це все, звичайно, набувається з прожитим життям. Те чи інше пережите нами йде нам за досвід. Який ми збираємо для подальшого нашого життя.

Чи можу я, вважати справедливістю, своєю особистою чеснотою? Важко сказати… Адже, людина сама виховує у собі ці чесноти. Совість, справедливість, доброта.

Людина творець себе. Яким ти хочеш бути, таким і будеш. Коли, твоє серце переповнює доброта, то твори добро, а почуття справедливості завше тебе віддячить.

Якщо ж в тобі гниє злість, заздрість, бурлить помста до оточуючих, то і справедливість принесе те саме, що і ти бажаєш. Не залежно від суду, чи твоїх знайомств, матеріальних цінностей і грошей.

Ти матимеш відплату. Ту яку заслужив по справедливості.

Отже, справедливість — це чеснота, яка притаманна людині, як особистості. Її освоєння веде до саморозвитку. Вищий із ступенів учення. Та особа яка зможе допомогти і біді, не зрадить, не збреше, і є особистістю, що розвивається. Росте над собою.

Мати почуття справедливості, те саме, що мати слух, зір, чуття і дотик. Просто так важливо в наш час, мати слух, але водночас вміти слухати оточуючих себе людей. Від себе хочу побажати: щоб кожна людина мала почуття совісті, справедливості, доброти і чесності.

Источник: http://www.etica.in.ua/spravedlivist-yak-sotsial-no-etichnij-printsip-ta-osobista-chesnota/

Справедливість чи милосердя?

Справедливість чи милосердя?

Спроба розставити крапки над «і»

«Бог – справедливий суддя, який за добро винагороджує, а за зло карає». Але ж одночасно (і навіть насамперед) Бог є милосердним, чи не так? Як поєднати у своєму розумінні поняття справедливості та милосердя, для «КВ» розповів о. Андрій Нагірняк.

Кожна людина відчуває спрагу справедливості. Ми це добре пізнали під час Революції Гідності, ба навіть задовго перед нею — адже сам факт такої революції говорить про те, що перед тим нашу гідність несправедливо понизили. Любов і справедливість — це базові людські потреби, і тугу за ними нам ніколи не вдасться повністю вгамувати. Остаточно це станеться лише в Небесному Царстві.

Спрага справедливості — спрага за Богом

У вродженої спраги справедливості є ще одне покликання: саме вона спонукає нас вірити в те, що існує Бог, який встановить цю справедливість. Таким чином, ми мимоволі починаємо шукати Бога.

Отож давня (і сувора, як багатьом може здатися) істина віри: «Бог — це справедливий суддя, який за добро винагороджує, а за зло карає» — стає джерелом надії саме на справедливість і вічну нагороду. Є Той, хто зрештою наведе лад і все розставить по своїх місцях.

Так віра стає підґрунтям для умиротворення людини і щепленням од відчаю: рано чи пізно все стане так, як має бути. Бог це гарантує.

Також факт Божої справедливості мотивує саму людину вчитися втілювати її у життя, відповідально ставитися до кожного свого вчинку, бо він також може «підпасти під дію» справедливого Судді. Але тут важливо пам’ятати, що слова: «Мені належить суд, Я відплачу», — належать виключно Богові.

Людина може стати знаряддям справедливості в руках Бога, але не її джерелом. Бог знає, коли і як Він звершить справедливість. Ми можемо лише віддатися до Його рук. Виховання справедливості в собі навчає нас дивитися на життя з Божої перспективи, ставити себе на місце інших і намагатися зрозуміти ситуацію.

Звісно, це непросто; але тоді людині стає легше сприймати саме життя.

Милосердя більше за суд

Будучи справедливим Суддею, Господь, однак, відкриває нам, що Його милосердя більше за суд. Тож Його справедливість є милосердною, люблячою справедливістю. Тоді як людській справедливості частіше притаманна функція карати: це такий собі меч правосуддя.

Про те, що Бог не бариться зі справедливістю, говорить ще св. Петро у своїх посланнях. Бог милосердний у своїй справедливості, тому Він дає змогу людям навертатися, усправедливлювати самих себе.

Бог чекає до останнього, що людина може покаятися, навернутися, змінитися, захотіти стати справедливою.

Тому наша боротьба не проти тіла й крові, а проти духів злоби, каже апостол Павло. Хоч би хто був нашим ворогом — остаточно ми боремося не проти самої людини, а проти тих духів злоби, які нею керують. І це вже, погодьтеся, не так просто: духовна боротьба ніколи не була для людини чимось очевидним.

Тому наша надія справді полягає в Богові та Його милосердному підході до справедливості.

Божа справедливість виправдовує людину, але щиро, у правді (від неї й походить «виправдання»), а не так, як ми по-людськи звикли сприймати це слово, часто з роздратуванням кажучи: «Не виправдовуйся!» — коли людина пробує (щиро або ні) пояснити свій учинок.

Правда і справедливість

Окремо варто сказати про нерозривний зв’язок слів «правда» і «справедливість». Людська правда в певному сенсі становить лише одну проекцію реальності (ситуації, особи): як-то кажуть, «кожен судить по собі». Я бачу лише те, що можу (чи хочу) побачити, також і лише окремі обставини, почуття, емоції.

Площина моєї справедливості — обмежена. Тоді як Божа справедливість «об’ємна», адже Він перебуває всюди й одночасно. Бог бачить ситуації і людей зсередини, у часі та просторі, разом із минулим та майбутнім.

Бачить, наприклад, людську недосконалість, ключ до розуміння якої лежить у її вихованні чи сімейній ситуації.

Своєрідним випробуванням для людини є той факт, що Божа справедливість остаточно настане лише в Небесному Царстві, а не тут і тепер. У теперішньому часі ми можемо говорити лише про Божу педагогіку. Людські випробування — часто наслідок людських же вчинків, але терпеливий Бог допускає їх задля нашого виховання.

Кожен обирає сам

У певному сенсі навіть можна сказати, що кара — це наслідок того, що Бог не противиться нашому злому вибору. Адже саме Він дав нам свобідну волю, тож приймає наш вибір і його наслідки. Небо або пекло — це не вибір Бога для нас, це наш особистий вибір. У притчі про гостину було «багато покликах, але мало вибраних». Але люди самі обирали, підуть вони чи ні. Кожен сам обирає свою вічність.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Источник: http://credo.pro/2015/04/133495

—— Божественні імена

* На що вказують імена Бога, котрі зустрічаються у Святому Письмі?
На ті чи інші Його властивості.

 * Кому приписується знаменитий трактат – «Про Божественні імена»?
Діонісію Аеропагіту.

 * Чим він є?
Першим христианським систематичним викладом цієї теми.

 * Що підкреслюють деякі імена, присвоєні Богові?
Його перевагу над видимим світом, Йогов ладу, царське достоінство.

 * Що означає ім’я Господь (гр. Кіріос)?

Верховне владарювання Бога не тільки над вибраним народом, але й над усім всесвітом.

 * А – Господь Саваоф?
Господь воїнств (небесних), Господь сил, Господь віків, Владика, Цар слави, Цар тих, що царюють, і Господь тих, що володарюють.

 * Як про це написано в Біблії?
«Твої, Господи, велич, і могутність, і слава, і перемога, і пишність, і усе, що на небі і на землі – Твоє; Твоє, Господи, царство, і Ти понад усім як Владика. І богатство, і слава від імені Твого, і Ти владарюєш над усім; і в руці Твоїй сила і могутність, і у владі твоїй звеличувати і зміцнювати усе» (1 Цар. 29: 11-12).

 * Що означає слово «Вседержитель» (гр. Пантократор)?

Те, що Бог усе тримає у Своїй руці, підтримує Всесвіт і лад у ньому.

 * Як про це говорить пророк Ісаія?
» Моя рука заснувала землю, і Моя правиця разпростерла небеса» (Іс. 48: 13).

 * А апостол Павло…?
Бог «тримає усе словом сили Своєї» (Євр. 1: 3).

 * Що показують імена Святий, Святість, Освячення, Благий, Благість?
Те, що Бог має в собі всю повноту добра і святості, при цьому Він проливає це добро на всі Свої творіння, освячуючи їх.

 * Що означають слова: «Нехай святиться ім’я Твоє»?
Нехай буде ім’я Твоє святе не тільки на небесах, у духовному світі, але й тут, на землі: нехай святиться воно серед нас, щоб ми стали святими, як Ти…

 * Як ще Бог називається?
Мудрістю, Істиною, Світлом, Життям.

 * Як це толкує святитель Григорій Богослов?

«Мудрістю як знання божественних і людських діл… Істиною як єдине, а не множинне єство (бо істинне є єдиним, а неправдиве багатоликим)… Світлом як світлість душ, очищених в умі й житті, бо якщо незнання та гріх – пітьма, то знання й божественне життя – світло… Життям, бо він світло, опора і звершення усякої розумної природи».

 * Як ще Бог називається?
Спасінням, Викупленням, Визволенням, Воскресінням.

 * Що звершується у Христі?

Спасіння людини від гріха та вічної смерті, воскресіння в нове життя.

 * Що підкреслює ім’я Бога Правдою і Любов’ю?

Божественну справедливість: Він Суддя, що карає за зло і нагороджує за добро.

 * Що відкрив Син про Свого Небесного Отця?
Те, що Він радше благий і благосний, ніж правосудний і справедливий.

 * Де це бачимо?
В главі Євангелія про блудного сина.

 * За що батько прийняв блудного сина?
За один лише жаль, проявлений сином.

 * Де ж правосуддя Боже?
В тому, що ми грішники, а Христос помер за нас?

 * Як Іоанн Богослов називає Бога?

«Бог є любов» (1 Ін. 4618).

 * Як про це ім’я говорить Григорій Богослов?
«Це ім’я угодне Богові більше від будь-якого іншого імені».

Читайте также:  Справжня любов відпускає коханого

 * З чим Бог порівнюється?
Із сонцем, зіркою, вогнем, вітром, росою, хмарою, каменем, скелею, пахощами.

 * Як говориться про Христа?
Як про Пастиря, Вівцю, Агнця, Путь, Двері, образ Божий.

 * Що вгадуємо, в притчах Христа, під видами перлини, дерева, закваски в

тісті, насіння на полі?
Дещо незрівнянно більш велике й значне.

 * Як, про Бога, говориться у багатьох текстах Святого Письма?
Як про людиноподібну істоту, що має обличчя, очі, вуха, руки, плечі, ноги, дихання.

 * Як Бог себе поводить?
Повертається або відвертається, згадує або забуває, гнівається або ж заспокоюється, дивується, тужить, ненавидить, ходить, чує.

 * Що лежить в основі цього антропоморфізму?
Досвід особистої зустрічі з Богом як із живою істотою.

 * До чого вдавалася людина, намагаючись виразити цей досвід?
До земних слів та аналогій.

 * Яких понять немає у біблійній мові?
Абстрактних.

 * Як казали, щоб позначити якийсь проміжок часу?
Не говорили «епоха» чи «період», а «година», «день», «рік» чи «століття»,

* А коли потрібно було сказати про матеріальний та духовний світ?
Не говорили «Матерія» і «духовна реальність», а – «небо» й «земля».

* Чому біблійна мова, на відміну від філософської, відзначається граничною конкретністю?
Досвід біблійного Бога був досвідом особистої зустрічі, а не абстрактних умоглядних спекуляцій.

 * Як древні відчували Бога?
Поряд із собою – Він був їх царем, керманичем, Він був присутній на їхніх богослужіннях, святах, зібраннях.

 * Як зрозуміти слова Давида: «почув Господь моління моє» (Пс. 6:10)?

Це не означає, що Бог раніше не чув, а зараз почув: Бог чув завжди, тільки людина раніш цього не відчувала, а зараз відчула.

 * Як зрозуміти прохання: «яви лице Твоє рабу Твоєму» (Пс. 30:17)?

Це прохання не про те, щоб Бог, Якого раніше не було, раптом опинився тут, бо Він присутній завжди і скрізь, а щоб людина, що раніше не помічала Бога,

змогла Його побачити, відчути, пізнати, зустріти.

 * Як Бог, у Біблії, багато раз названий?
Отцем.

 * Як про це написано у пророка Ісаії?
«Тільки Ти – Отець наш, бо Авраам не впізнає нас, і Ізраіль не визнає нас своїми; Ти ж, Господи, Отець наш, споконвіку ім’я Твоє – Іскупитель наш» (Іс. 63:16).

 * На чому наполягають деякі представники так званого феміністського богослів’я?
На тому, що Бог рівнозначно є Матір’ю.

 * Як вони читають молитву «Отче наш…»?
«Отче наш і Мати».

 * Чого вони не розуміють?
Того факту, що розділення на дві статі існує у людському і тваринному світі, але не в Божественному бутті.

 * З яким іменем Бог відкривався Ізраїльському народу?

З іменем Отець.

 * Ким воплотився Бог?
Не жінкою, а чоловіком – Іісусом Христом.

Источник: http://mihailovskaja.church.ua/2013/08/17/bozhestvenni-imena/

Шевченко. Україна. Карма

Шевченко на злобу дня. У ці дні ми святкуємо 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Останнім часом, з огляду на відомі події, багато хто згадує слова поета, мовляв, вони і досі актуальні.

Справді, великі поети завжди були пророками, мали певну Богом дану просвітницьку місію. Але про що насправді нагадує нам Шевченко? Пересічний читач в його словах помітить лише запальний призив до боротьби: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте.

І вражою злою кров’ю волю окропіте». Але нині варто замислитися над словами поета глибше.

Те, що рядки 200-річної давності актуальні понині свідчить радше не про феноменальну здатність Шевченка передбачати майбутнє, а про те, що ми вперто ходимо по колу історії. Поляки, росіяни, євреї, бандитська влада, олігархи, погані закони… Перелік ворогів українського народу — воістину нескінченний.

Поборовши одних, ми отримуємо чергових. Здобувши омріяну незалежність, ми зіштовхуємося уже з власною корупцією і бандитизмом. Усунувши від влади бандитів, ми допускаємо до крісел нових злодіїв… Здається, якась Божа кара вічно змушує нас страждати під ярмом несправедливості.

Може здатися, що ми недостатньо боролися, що дозволили себе плюндрувати і нищити, що вся наша проблема — в пасивності і толерантності. З одного боку, ця думка істина, з іншого — абсолютно хибна.

Чому? Тому що все у нашому світі — дуальне: є сторона фізична, є духовна, є бачення людське, а є бачення Божественне, є закони земні, а є — Небесні. І найважливіше, що потрібно сьогодні зрозуміти — Всесвіт безкінечно справедливий, всі його закони працюють без похибки.

Зовнішня боротьба, направлена на насильницьку зміну інших, є по суті боротьбою, спрямованою проти себе, боротьбою, приреченою на поразку. Тільки змінивши себе, можна змінити світ довкола… Що ж, про це і поговоримо.

Сучасні вороги України. У своїй статті «Ефект сотої мавпочки або Де сховалися вороги Вітчизни?» (газета «Літературна Україна», № 18 (5447) 3 травня 2012 р.) я розмірковую на тему, що ж насправді заважає українцям бути щасливими. Дозволю навести цитату зі статті:

Коли я чую про чергове «славетне» лідерство України, у мене виникає питання: «А хто винен у таких от статистичних даних? Хто примушує українців пити, курити, зловживати холестерином, давати і брати хабарі, вести хаотичне статеве життя, погано виховувати власних дітей? Янукович? Азаров? Луценко? Тимошенко? Праві? Ліві? Росіяни? Євреї? Хто?» Здається, відповідь очевидна: кожна людина несе відповідальність за себе САМОСТІЙНО, кожна людина несе відповідальність за власний спосіб життя, власні вчинки та думки. Якщо у нас ТАКЕ суспільство, ТАКА влада, ТАКЕ життя, значить, ми самі — ось ТАКІ.

Чому ж тепер так модно звинувачувати інших у власних бідах? Чому ми вперто не хочемо побачити у лицях співгромадян та чиновників власне відображення? Відповідь одна: коли винен хтось, тобі самому вже не потрібно нічого робити».

Історія ходить по колу. Ми не можемо бути щасливими тільки тому, що кожного разу повторюємо одні і ті ж помилки. Ми шукаємо винних у тому, що живемо не так, як хочемо, і абсолютно не хочемо визнавати свою причетність до тієї ситуації, яка склалася. Нині я бачу чергову загрозу тотального розчарування.

Ми вже за крок від того, щоб усоте наступити на старі граблі і всі проблеми, які ми ще вчора звалювали на плечі Януковича, спихнути на чергового «тирана» — Путіна. (З цього приводу є цікава політична сатира).

Ми вже оголосили Путіна новим Гітлером, запоєм читаємо про всі маразми-атавізми РФ, істерично закликаємо НАТО на підмогу (нехай вже всі нас «мирно» побомблять, а що?☺ Словом, нині наш ворог — Росія. Підуть москалі, знайдемо нових воріженьків — і все почнемо заново.

Це відбувається тому, що за 2000 років вчення Ісуса Христа ми до кінця так і не зрозуміли його слів. Ісус вчив нас смиренності: «Ви чули, що сказано: «Око за око, і зуб за зуб». А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, — підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому.

А хто силувати тебе буде відбути з ним подорожнє на милю одну, — іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче позичити в тебе — не відвертайсь від нього» (Євангелія від Матвія, Нагірна проповідь з 38-го вірша).

Ці слова трактували по-різному, але що достовірно мав на увазі Ісус, ми можемо зрозуміти з вчення не християнського, а… Індуїстського.

Напевне всі, хто бували в Індії чи у Шрі-Ланці, зауважили, які веселі, істинно радісні жителі цих країн. І це не зважаючи на часом вражаючу бідність. Здається, що живучи у таких умовах, як ці люди, важко почуватися щасливими. Як же їм це вдається? Річ у тому, що світогляд цих людей разюче різниться від світогляду українця. Справа тут у релігійному вченні.

Відомо, що індуси вірять у реінкарнацію, багаторазове перевтілення душі, і, відповідно, у карму. Ця віра дає їм усвідомлення справедливості, а, отже, і вміння приймати життя таким, як воно є. Йдеться не про ту справедливість, яку ми шукаємо в судах, в міліції чи в Загальній декларації прав людини. Ні, мова йде про Божественну справедливість.

Вперше ознайомившись із вченням про реінкарнацію, я зрозуміла, що тільки воно дає відповіді на більшість питань, які ставить християнство.

Як от, чому помирають маленькі діти? Чому на світі так багато несправедливості і болю? Чому страждають хороші люди? Як з’ясувалося, вчення про реінкарнацію було відоме раннім християнам, про це, наприклад, детально розповідає Омраам Мікаель Айванхов. Книги цього прекрасного вчителя — це певний синтез християнської та східних релігій.

Айванхов пояснює, що вчення Ісуса про реінкарнацію були вилучені зі Святого Письма служителями християнської церкви з метою маніпулювання прихожанами. Також факт багаторазового перевтілення душі підтверджують дослідження доктора Майкла Ньютона. Останній, до слова, написав низку книг, які дають відповіді на численні запитання про сенс життя та призначення людини.

Карма як невивчений урок душі. Отже, що дає нам знання про реінкарнацію? Передусім те, що ми — безсмертні душі, які з одного втілення в інше подорожують планетою з метою пізнати суть земного життя. Сенс цього процесу — не що інше як навчання, невід’ємною складовою якого є уроки. Невивчені уроки душі формують її карму.

Дехто думає, що карма — це таке собі рутинне відпрацювання гріхів, певна форма покарання душі. Насправді карма — не покарання, а свідомий вибір кожної душі.

Якщо виходити з позиції, що сенс нашого життя полягає в тілесному досвіді, у пізнані дуальності цього світу (якщо хочете, у пізнанні добра і зла), то це пізнання неможливе, якщо душа отримує лише однобічний досвід.

Наприклад, всім нам подобається солодкий смак, але щоб зрозуміти значення слова «солодкий», нам неодмінно потрібно скуштувати щось протилежне, щось гірке. Тільки тоді ми можемо стверджувати, що знаємо на смак і те, й інше, тільки тоді ми зможемо вибирати щось до душі, спираючись на власний досвід. Пізнавши війну, ми хочемо пізнати мир.

Пізнавши жорстокість, ми жадаємо милосердя. Як взнати катові, що відчуває його жертва? Як взнати жителю Західної України, чому житель Східної України не поділяє його цінностей? Фактично, ми можемо сповна пізнати іншого, тільки ставши іншим у наступному житті. «Try walking in my shoes», як співають Depeche mode…

Розуміючи Божественну справедливість, ми можемо зрозуміти сенс сказаних Ісусом слів про смирення. Якщо Господь дав нам (душам) можливість вибирати і не обмежує нас у виборі, навіть знаючи, що той чи інший досвід може бути травматичним, тоді все у нашому житті — це наслідок послідовності наших же рішень.

Вчення про реінкарнацію і карму дає нам усвідомлення того, що ми — діти Творця, самі є творцями своєї реальності, а, отже, повністю відповідаємо за результати нашої творчості. Це стосується як індивідуальної відповідальності, так і відповідальності колективної (в межах сім’ї, нації, цілого людства).

Звідси поняття родової карми, національної карми.

Чи можемо ми прийняти той факт, що колективним бажанням душ, які втілювалися на території України протягом багатьох століть, було пережити певний іноді негативний досвід? Досвід залежності від інших народів, досвід життя в СРСР, досвід корупції на пострадянському просторі… Навіть досвід Голодомору? Згадаймо, що з точки зору Божественної справедливості, ми маємо те, чого хоче наша душа. Та й де гарантії, що в минулих життях ми з вами не були плантаторами-рабовласниками? Як не образливо це буде звучати для багатьох українців, але та влада, яку ми мали (і маємо) — це та влада, на яку ми заслужили. Про це говорить Біблія, про це говорив Черчилль.

Невже ми повинні просто змиритися? Це питання мені ставлять майже усі, хто чує про карму вперше. Здається, що карма — якийсь неминучий тягар, скинути який неможливо. Але це зовсім не так. Смирення — не означає бездіяльності.

Смирення, з яким віруючий приймає виклики долі (хвороби, нещастя, втрату близьких, жорстокість інших людей) схоже на те смирення, з яким крадій вислуховує вирок судді. Він готовий прийняти покарання, оскільки розуміє, що винен. Але також готовий переосмислити своє життя, вийти на свободу іншою людиною.

Віруюча людина розуміє, що Бог — Справедливий, тому вона смиренно приймає все, що Той посилає. Але наша задача — не просто прийняти події такими, як є, а зрозуміти, чому з нами відбуваються ті чи інші речі, яка в тому наша провина. Це стосується як окремо кожного, так і народу в цілому.

Усвідомивши, в чому саме полягають проблеми українців, ми можемо змінити наше майбутнє вже сьогодні. Але для цього кожному з нас потрібно взяти на себе відповідальність… Якби бажання прихопити чуже не було нашою національною рисою, про корупцію в таких масштабах не йшлося б.

Адже винна не корупційна система, а відсутність внутрішнього стержня в людях, яких дуже легко спокусити. Якби «хата з краю» не була суто українською хатою, ми вже давно мали б міцну, єдину державу. Якби на двох українців не припадало би три гетьмани, ми не мали б такого протистояння як на рівні владних структур, так і на рівні самого народу.

Наша недалекоглядність, звичка дбати лише про «шкурні інтереси», конформізм… Перелічувати українські національні «огріхи» можна довго, і нікому, крім нас самих, не вдасться їх позбутися. Я вірю в те, що ми здатні на поступ, адже душа українського народу — красива і мудра.

Наша боротьба сьогодні, коли ми стоїмо на порозі великих цивілізаційних трансформацій, має полягати не втому, щоб знищити всіх «винуватців» і вмитися кров’ю «ворогів», а в тому, щоб переступити через власні погані звички, здійснити еволюційний прорив.

Читайте также:  Смерть отца, панихида.

Адже революція — це не поступ, а лише крок назад в плані духовному, це чергове невміння взяти на себе відповідальність, чергове бажання швидко, без зусиль і розвитку змінити щось на краще. І, що гріха таїть, це бажання викликане не Любов’ю до батьківщини, а передусім гнівом і розчаруванням. Але гніватися потрібно лише на себе. І лише в собі варто шукати ворогів. Розправа над винними заведе нашу країну в глухий кут. Тому що сьогодні у смерті тих ста людей винні всі без винятку. І це потрібно визнати, якщо ми хочемо йти вперед, а не топтатися на місті.

Ми повинні самі стати кращими! Кожен психолог знає, що в конфлікті завжди винні двоє. Якщо чоловік кричить, наче його жінка — істеричка і хвойда, а жінка репетує, що чоловік — козел і п’яниця, то стороння людина, швидше за все, скаже, що вони варті одне одного.

У взаєминах країн теж не буває одного винного. Є взаємодія, в процесі якої помиляється кожна сторона, адже життя без помилок — неможливе. Тому єдиний спосіб залагодити конфлікт: визнати свої помилки і виправити їх, а не намагатися змінити на краще когось іншого.

Ознака духовно зрілої людини, як і духовно зрілої нації, в тому, що вона може взяти на себе відповідальність.

Якщо ми, українці, вже сьогодні почнемо рухатися вперед у своєму духовному розвитку, якщо зможемо розкрити потенціал нації і відкоригувати ті наші риси, які шкодять процвітанню України, то вже завтра слова Тараса Шевченка будуть не пророцтвом, а лише нагадуванням про наше не завжди славне минуле.

© Тала Пруткова

Источник: https://medium.com/@esthetic.co/5e7b7aac53ba

Естетичний зміст понять справедливість та відповідальність – Освіта.UA

  • Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Подписаться на новости

Відповідальність. Категорія відповідальності тісно пов'язана з уявленням про свободу людини.

Цілком очевидно, що, не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки: вони поставали б або як вираження чужої волі, провідником і знаряддям якої виявилася дана особа, або ж як результат сліпого випадку, прояв байдужої гри природних сил.

Коли шибку у вашому вікні розіб'є футбольний м'яч, пущений хлопчаком з подвір'я, вам не спаде на думку картати м'яч, бо він, як просте фізичне тіло, не міг довільно змінити траєкторію свого руху.

Коли ваш собака стягне зі столу скатертину, ви можете на нього нагримати, але ж не будете всерйоз звинувачувати його в хуліганських діях, всерйоз ображатися на нього.

Щодо людини вважається, що їй притаманна свобода дії, свобода вибору, що вона здатна осмислено, з урахуванням можливих наслідків обирати той або інший варіант поведінки, — а тому має нести відповідальність за обране і вчинене нею.

Втім, легко переконатися, що й стосовно людини міра справжньої свободи завжди є величиною конкретною, тому моральні висновки про ступінь відповідальності будь-кого в кожному разі мають бути зваженими.

Хтось, почуваючи себе зле, впав і розбив дорогу річ; хтось не висловив належного співчуття своєму приятелеві, оскільки й гадки не мав про нещастя, яке з ним трапилося; хтось, щиро прагнучи зарадити якомусь лиху, фізично не спромігся цього зробити — маючи сумління, люди можуть у таких випадках докоряти самим собі, але чи вправі висловлювати їм докір інші? Чи мали вони достатньо свободи, аби нести відповідальність перед цими іншими? Вже з огляду тільки на це зрозуміло, що питання про відповідальність здебільшого не просте й вирішується неоднозначне.

Серед чинників, які слід враховувати при розгляді проблем, пов'язаних з моральною відповідальністю, — повнота обізнаності з реальними обставинами даного поведінкового акту, можливість їхнього адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб'єкта, його здатність до відповідної дії, ймовірність бажаних і небажаних результатів останньої, актуальність альтернативних варіантів поведінки тощо.

І все ж, коли йдеться про — підкреслимо! — власну відповідальність, людина із сумлінням найчастіше схильна поширювати її далеко за межі своєї реальної свободи в конкретній ситуації дії. її не влаштовують «заспокійливі» міркування відносно того, що, мовляв, усе передбачити неможливо, а вище голови не стрибнеш.

Треба сказати, що неспокій сумління у подібних випадках, хоч яким би очевидним було наше, сказати б, ситуаційне алібі в них, має свої підстави.

Адже за будь-яких можливих обставин людина як така, як представник свого роду, є істотою принципово вільною, отже — відповідальною; якщо ми не хочемо зректися власної людяності, ми маємо розглядати себе крізь призму цього нашого ідеального родового стану, маємо, незважаючи на всі конкретно-ситуаційні труднощі, «підтягувати» себе до нього (що, звісно, ще не дає підстав накидати такі завищені мірки іншим — тут кожен тільки сам собі суддя).

До проявів цього загальнолюдського статусу вільної й відповідальної особистості належить та цілком реальна обставина, що людина здатна сама виборювати, практично забезпечувати для себе простір свободи, котрий потрібен їй для виконання своїх моральних зобов'язань. Ще І.

Кант звернув увагу на те, що, власне кажучи, для людської особи не стільки свобода є передумовою усвідомлення обов'язку, скільки, навпаки, усвідомлення обов'язку є передумовою свободи, потрібної для його реалізації: відчуваючи необхідність виконати свій обов'язок, особа створює собі можливості для цього.

Причому йдеться не про якісь надзвичайні взірці морального героїзму: кожному відомі випадки, коли, скажімо, для того, щоб доглядати за хворою матір'ю, дбайлива дочка відмовляється від кар'єри (тобто забезпечує собі таким чином потрібну для догляду свободу) тощо.

У цьому розумінні кожна порядна людина тією чи іншою мірою здатна бути творцем власної свободи.

При всьому цьому свобода — це лише простір для відповідальності як особливої моральної скерованості людського суб'єкта, онтологічний виток якої — існування у стані відповідання на неповторний дарунок буття, тобто екзистенція як респонденція.

Саме осмислюючи безпосередність власного буття загалом як здійснення свого неповторного життєвого призначення, як вдячну, сповнену серйозності й творчого піднесення відповідь на дозвіл бути, — людина потрапляє до духовної атмосфери, де утверджується і власне моральна відповідальність.

І саме тому остання є невіддільною від гідності, осмисленості й індивідуальної неповторності людського буття.

Тож виявляючи здатність по-справжньому відповідально ставитися до своїх моральних проблем, особистість засвідчує тим самим і свою причетність до перелічених духовних якостей буття людини — його гідності, осмисленості, індивідуальної неповторності. Ще раз нагадаємо думку Е. Левінаса: відповідальність — це індивідуація, самий принцип індивідуації.

Разом з тим власне моральна відповідальність —це, звичайно, не синонім екзистенційного відповіданім як такого, вона має особливі риси, пов'язані із специфікою моральності.

Показовим для неї є насамперед осмислення відповідальності як гарантованого дотримання певних моральних зобов'язань, принципово відкритого для контролю з боку тих, перед ким ці зобов'язання прийняті (іншими словами, морально відповідальна людина не може робити власну порядність проблемою). Своєрідне смислове поле, в якому нагромаджується потенціал моральної відповідальності, має, сказати б, два виміри, дві вісі координат, що визначаються тим, за що відповідає людина — і перед ким вона відповідає (розмежування цих питань веде до окреслення різних аспектів відповідальності, що їх виділяють деякі сучасні дослідники, — так звані відповідальність за і відповідальність перед).

Справедливість. Зв'язок даної категорії з розглянутими вище полягає в тому, що вона фіксує саме той належний порядок людського співжиття, належний стан справ загалом, який і має бути встановлений унаслідок відповідального виконання людьми свого обов'язку.

На відміну, однак, від категорій, про які йшлося на попередніх 196 сторінках, категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого єдиного явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох або більше) моментів, між якими й належить установити етичну відповідність; так, справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину — кара, правам — обов'язки й т. п. Стосовно до між-людських стосунків і суспільного життя загалом справедливість вимагає етично обґрунтованого розподілу благ між людьми (хоча конкретні засади такого обґрунтування в різні часи і в різних культурах, звісно, виявляються різними) —так в етику вводиться уявлення про суспільство як певного роду системний об'єкт.

На зазначений зміст поняття про справедливість указує і його походження. Так, давньогрецьке аШе, що перекладається як справедливість, первісне означало звичай, спосіб життя, в подальшому ж набуло значення правильного, належного звичаю.

Подібним чином і латинське ]ш (звідси іизШіа) означає власне право, закон. У річищі цієї мовної традиції й з'являються перші спроби сутнісного осмислення справедливості, що ми їх знаходимо в Демокріта (близько 460 — близько 380 до н. е.), софістів (друга пол. V — перша пол. VI ст.

до н. е.), Сократа та інших античних філософів.

Своєрідним філософським узагальненням цих спроб можна вважати концепцію Платона, який надав справедливості значення завершальної з-поміж чотирьох основних «полісних доброчесностей» — такої, що тільки й дає усім іншим доброчесностям (тобто розсудливості, мужності й мудрості) «силу вкорінюватися в людині» («Держава», 4336 с). При цьому в соціальному плані справедливість, за Платоном, постає як такий ідеальний устрій суспільства, коли кожен із суспільних станів (тобто правителі, воїни, ремісники) сумлінно виконує свої обов'язки й не втручається у справи інших.

Як належний стан речей у суспільстві, державі й світі справедливість витлумачується і мислителями Давнього Сходу, зокрема китайськими мудрецями Мо-пзи (479-^00 до н. е.), Мен-цзи (372—289 до н. е.) та ін.

При цьому наголос поступово переноситься з розпізнання божественної справедливості й шанобливого наслідування їй на власні зусилля людей, які мають у дусі справедливості розв'язувати проблеми суспільного устрою і міжлюдських стосунків.

Але повернімося до Греції. Глибоке осмислення категорії справедливості, що надалі стає надбанням світової етичної думки, дає, як і в багатьох інших випадках, «хрещений батько» європейської етики Арістотель.

Зокрема, в нього вперше проведений ґрунтовний поділ справедливості як відплати, зрівняльної й пропорційно-розподільчої справедливості.

Арістотелем же простежені важливі взаємозв'язки власне етичних і правових, політичних, а також соціально-економічних аспектів справедливості.

Щодо розрізнення відплати, зрівнювання і розподілу як засад справедливості, то воно має глибокі історичні підстави.

Першою формою справедливості, яку ми знаходимо в історії людського суспільства, була якраз справедливість відплати, або ретрибутивна справедливість, що передбачала таке покарання за порушення норм первісної моральності, яке цілком відповідало б самому цьому порушенню.

Порушникові, інакше кажучи, належало відплачувати його ж монетою, і довгі тисячоліття чільним принципом людської справедливості залишалося правило тальйону (від лат. Іаііо — помста): «око за око, життя за життя!» Найяскравішим утіленням цього принципу став відомий звичай кровної помсти, що мав універсальне поширення на стадії родового розвитку людства.

Коли ж, нарешті, зазначений принцип, як і вся «відплатна» концепція справедливості, почав — дуже поступово — здавати свої позиції під натиском морально-правового устрою ранніх держав, то сталося так насамперед не тому, що тальйон примножував жорстокість чи принижував гідність людини, й не тому, що протидія злу засобами такого ж зла фактично робить людину співучасником його поширення у світі.

Головне на той історичний момент полягало в тому, що за умов утвердження нового суспільного ладу, котрий долав родову обмеженість, «відплатна» справедливість жодним чином не могла забезпечити впорядкованість і законовідповідність суспільного життя, навпаки, сіяла жах і ворожнечу, вела, по суті справи, до хаосу. Тому, незалежно від свого географічного положення, етнічної, культурної специфіки тощо, держава на певному етапі розвитку мала вступити в боротьбу з даним первісним варіантом діючої справедливості — для того, щоб звільнити місце для більш цивілізованих її форм.

Важливою рисою категорії справедливості є, як ми бачимо, те, що її власне етичний зміст надзвичайно тісно пов'язаний із проблематикою економічною, політичною, правовою.

Можна сказати, що «вектор» справедливості з ідейних і моральних висот спрямований безпосередньо в конкретику реального суспільного життя — адже ті цінності, про етично обґрунтований розподіл яких ідеться, є значною мірою цінностями цілком матеріальними, або ж такими, що мають пряме відношення до життя людини, її основних прав і свобод, соціального статусу, влади й відповідальності тощо.

Використана література

1. Естетика. Підручник. – К., 2003.

2. Філософський словник-довідник. – К., 2000.

03.10.2010

Источник: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/10199/

Ніхто з вас не здатний зрозуміти Божественні Закони



Обратная связь

ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса — ваш вокал

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший «Салат из свеклы с чесноком»

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Читайте также:  Аудиоматериалы

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека — Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков — Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) — В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Четвер, 26 червня 2014, 14:00

Моя дорога, улюблена донечко, ти ніколи не повинна думати, що Моє Слово, дане світові через ці Повідомлення, буде легко прийняте. Ті, хто не приймає їх, час від часу робитимуть зусилля, щоб жити згідно з цими повідомленнями і всім тим, чого Я прошу від них.

Але замість того, щоб жити цими повідомленнями та змінювати своє життя відповідно до них, вони будуть уважно розглядати і ставити під сумнів кожне Слово, яке виходить з Моїх Святих Уст. Якби вони, замість цього, дотримувалися Мого Вчення, яке ніколи не змінюється, тоді вони б служили Мені краще.

Ніхто з вас не здатний зрозуміти Божественні Закони, які виходять від Мого улюбленого Отця. Якщо ви будете намагатись аналізувати Таємницю Божества Святої Трійці, ви зазнаєте невдачі, тому що не все є для вашого розуміння. Усі, хто вважає, що розуміє події, що стануться перед Моїм Другим Пришестям та після нього, повинні знати наступне.

Я відкриваю певні події майбутнього тільки для того, щоб допомогти вам підготувати свої душі. Мої Одкровення не даються вам для того, щоб викликати сенсацію, полеміку чи ненависть поміж вами, бо Я ніколи б не створив такого збентеження. Збентеження виникає через брак довіри до Мене і величезну людську цікавість, що цілком зрозуміло.

Але ви повинні просто залишатися вірними Моєму Святому Слову — це все, чого Я прошу. Я жив простим життям, коли Я ходив по Землі. Я навчав Мого Слова простим способом, так щоби Моє Вчення зрозуміли всі. Я показав Мою огиду до тих, хто мав представляти Бога і чиїм обов'язком було забезпечити, щоб Десять Заповідей шанувались.

Бо ці вчені мужі, переповнені гординею, носили прикрашений дорогоцінностями одяг та хвалилися своїм місцем у Храмі Божому. Такими заглибленими були вони у свої справи зовнішнього подання; складення наказів; застереження бідних, принижених і невчених; що забули один важливий факт. Їхня роль була служити Богові. А щоб служити Богові, вони повинні були служити Його дітям.

Замість цього вони вимагали поваги; шукали похвали і бажали владних місць в ієрархії, яка існувала в Храмах. Ніколи Я не заохочував сенсаційність, хоча Моє Слово, доведене до маси людей в дуже простий спосіб, створювало суперечки. Бо тільки Слово Боже, яке є простим і зрозумілим, може викликати таке роздратування.

Істина розділює багатьох людей, тому що вони не можуть сприйняти її. І все ж, тільки Істина — Слово Боже — це те, що повинно вас хвилювати. Аналізування Мого Слова, суперечки над змістом Істини і створення сенсацій з Слова Божого є марною тратою вашого часу. Набагато краще, якби ви служили Мені, служачи ближнім в Моє Ім'я.

Не бійтеся Правди; не відкидайте її; не відганяйте і не створюйте її нових пояснень. Правда залишається такою самою, як і завжди. Моє Слово — це Моє Слово. Те, що Я кажу — Буде. Божа Воля не може бути змінена. Якщо ви приймаєте Істину, вона принесе вам ясність розуму; мир у ваших душах і бажання бути покірними Моєму Слову — так як воно дано — на всі часи. Немає нічого, щоби ви могли додати до нього, бо воно залишиться незмінним на віки вічні. Ваш Ісус

Моя Церква, коли вона розділиться і ослабне, із великим задоволенням прийме гуманізм. П'ятниця, 27 червня 2014, 22:11

Моя дорога, улюблена донечко, вам ніколи не вдасться легко ідентифікувати роботу Сатани в світі, тому що він дуже хитрий. Він рідко буде виставляти свої справи таким чином, щоб викликати у людей здогадки про його вплив. Протягом свого царювання на Землі, він зайшов дуже далеко, щоб переконати світ в тому, що його не існує.

Зрідка ви будете бачити Правду, бо вона виявлятиметься через тих людей, яких він використовує, щоб переконати інших людей, що Бога не Існує. Мета диявола — обдурити людей вірою в те, що цей світ і існування людського роду є засобами, за допомогою яких можна досягнути мети.

Його найбільшим успіхом було запровадження гуманізму і, особливо, світського гуманізму. Гуманізм, так зване бажання піклуватися потребами людського роду шляхом усунення соціальної несправедливості, є помилкою. Ті, хто приймає гуманізм у своєму житті, замінюють ним віру в Бога, і причина таких їхніх дій зрозуміла.

На жаль, в багатьох релігіях з'явились розкольники, чия поведінка не перебуває під впливом Бога. Їхня ненависть до ближніх і душогубна схильність проголошуються в Ім'я Бога, хоча, в дійсності, сам Сатана надихає їх на кожен крок. Він робить так, щоб відштовхнути людей від Бога.

Ці темні душі скоюють страшенні злочини та використовують Ім'я Мого улюбленого Отця для здійснення грішних вчинків. Потім вони виправдовують ці дії іменем своєї релігії і це заставляє багатьох людей відмовитись від будь-якої віри в Бога.

Оскільки світський гуманізм схвалює всі добрі справи в ім'я соціальної справедливості, то він є дуже привабливим для чутливих серцем душ, бо їхні наміри добрі. На жаль, коли вони приймають цю доктрину, вони приймають те, що Створення світу було випадковістю, викликаною природою. Але це неправда, бо світ був створений Mоїм Вічним Отцем.

Жоден учений ніколи не зможе пояснити Створення світу, бо це знання ніколи не буде виявлене людині. Якщо ви відкидаєте надприродне і Божественне Існування Бога, то це означає, що ви відкидаєте моральні орієнтири, які походять від Бога.

Це означає, що мораль — глибоке відчуття того, що є бажаним, а що не бажаним для Бога — не може бути стійкою, і це веде до темряви. Замість цього, людина стане зосередженою тільки на своїх фізичних потребах, і буде нехтувати своєю душею. Після смерті її душа, яку вона відмовилась прийняти як життєдайний Божий Дар, не прийматиме Божого Милосердя.

На тому етапі багато таких душ повністю віддаляться від Божого Милосердя. Моя Церква, коли вона розділиться і ослабне, із великим задоволенням прийме гуманізм. І, в результаті, вона притягне всі ці душі неправильною інтерпретацією Правди їхнього існування. Світ прийме цей новий вид церкви — церкви, зосередженої на соціальній несправедливості — і жодного слова про важливість спасіння вашої душі не буде сказано. Ваш Ісус

Источник: https://megapredmet.ru/1-632.html

Справедливость Справедливый

Самая редкая вещь, какую только можно найти на

земле — это по-настоящему справедливый человек.

Джеймс Фенимор Купер. Зверобой

Какое удовлетворение испытывает человек, когда, заглянув

в собственное сердце, убеждается, что оно у него справедливое.

Шарль Луи де Монтескьё. Персидские письма

Когда-нибудь спросят: «А что вы, собственно, можете предъявить»?

 И никакие связи не помогут сделать ножку маленькой,

душу большой, и сердце — справедливым.

Золушка (1947)

     Справедливость как качество личности –  способность по-божески, беспристрастно следовать правде, истине в своих поступках и мнениях; действовать на законных и честных основаниях.

    Однажды к мудрому, справедливому царю Соломону пришли две женщины с просьбой разрешить их спор. Одна из них сказала, что они живут в одном доме, и было у них по сыну одного возраста.

В прошлую ночь другая женщина во сне нечаянно придушила своего сына («заспала» его) и переложила мертвого к ней, а ее живого сына взяла к себе и теперь выдает его за своего. Другая женщина утверждала противоположное: якобы это совершала та, которая ее обвиняет. И каждая из них утверждала, что живой ребенок принадлежит именно ей.

Соломон велел подать ему меч: «И сказал царь: рассеките живое дитя надвое и отдайте половину одной и половину другой. И отвечала та женщина, которой сын был живой, царю, ибо взволновалась вся внутренность ее от жалости к сыну своему: о, господин мой! отдайте ей этого ребенка живого и не умерщвляйте его.

А другая говорила: пусть же не будет, ни мне, ни тебе, рубите». Так Соломон понял, кто из двух женщин истинная мать ребенка, и отдал его той, что просила сохранить ему жизнь.

      Суд Соломона – справедливый, мудрый суд. Соломоново решение – остроумное решение, ловкий выход из трудного или щекотливого положения.

      Справедливость и несправедливость существуют только в межличностных отношениях. Где есть корысть, выгода, страсть и  ненависть, люди по определению одновременно будут одно и то же действо считать либо справедливым, либо несправедливым.

Люди в страсти и в невежестве считают: — Раз выгодно – значит это справедливо. Если невыгодно – значит несправедливо. В природе существует данность и гармония. Океаны, горы и поля не спорят между собой, справедливо их существование или нет.

За зимой идет весна, за весной лето, за летом идет осень, и снова зима.

      Справедливый человек – это, прежде всего,  человек, живущий под влиянием энергии благости. Благость позволяет быть  непредвзятым, беспристрастным и мудрым человеком.

Никаких шансов быть справедливыми не имеют люди, находящиеся под влиянием энергии страсти, а, тем более, невежества.

Стоит реализоваться их планам, как они, радостно потирая руки,  восклицают: — Наконец, справедливость восторжествовала!

    Справедливость – дочь беспристрастности. Уитнесс Ли в книге «Характер» пишет: «Быть справедливым — значит быть непредвзятым, относиться ко всему без предубеждения. Например, оценивая людей, нужно быть рассудительным.

Недостатки неизменно встречаются и в чём-то хорошем, а достоинства могут попадаться и среди недостатков.

Чтобы быть справедливым, нужно быть беспристрастным, обращая внимание на каждую сторону человека или вопроса, оценивая его под разными углами и отдавая ему должное место.

      Это связано не с духовностью и не с нравственностью, а с характером. И учитель, толкующий Писания, и старейшина, управляющий церковью, должны обладать справедливым характером. Человек не может поступать правильно, если в его характере присутствует элемент несправедливости. Наглядным примером этого служит неточный уровень, с помощью которого невозможно изготовить ровную поверхность».

     Чтобы быть справедливым, благостный человек должен обладать существенным уровнем знаний. Например, без знания законов трудно совершить справедливый суд, опираясь только на интуицию и голос совести.

Справедливый человек всю жизнь находится в позиции ученика жизни. Он проявляет неподдельный интерес к окружающему.

Справедливым становишься, когда имеешь собственную систему координат, собственное миропонимание, находящееся в гармонии с законами мирозданиями, с Божьими заповедями.

       Харуки Мураками в контексте этой мысли писал: «Люди умирают то и дело; человеческая жизнь гораздо опаснее, чем ты думаешь. Поэтому нужно обращаться с людьми так, чтобы потом не о чем было жалеть. Справедливо — и как можно искреннее».

     Справедливый человек понимает важность творения добра, милости и сострадания.  Вместе с тем, он осознает, что в этом мире всё имеет свою причину и своё следствие. Это мир, где всё подчинено законам причинно-следственных связей или законам справедливости.  Здесь действует принцип «Зуб за зуб», «Око за око».

Человеку не дано знать, что он натворил в предыдущих воплощениях. Поэтому ему кажется несправедливой пришедшая карма. Причинно-следственных связей он не видит, поэтому восклицает: — Боже! За что? Ведь я такой хороший! За что  меня убивать? А этот хороший в предыдущей жизни совершил убийство человека. Жизнь – бумеранг.

Должок ему вернулся согласно законам справедливости. Что посеешь, то и пожнёшь.

    Когда человек прощает, оказывает милосердие, проявляет сострадание, он вырывается за рамки этого мира. Милость – категория не мира страсти и невежества. Милость выше справедливости. Справедливость – качество личности человека. Божественные качества личности – всепрощение, милосердие, милость, сострадание. В мире страсти каждый ищет к себе снисхождения, милости, прощения.

К другим, по его мнению, он проявляет справедливость. То есть действует правило каудильо Франко: — Друзьям – всё, врага – закон. Когда речь заходит о нем, человек говорит:  — Поступите со мной справедливо», а имеем в виду, чтобы меня простили. То есть: «Советский суд – самый гуманный суд в мире».

К себе мы хотим прощение, сострадание, милосердие,  к другим – голой справедливости: — Украл – в тюрьму.

   Александр Свияж пишет: «Жизнь не может быть ни справедливой, ни несправедливой, поскольку все в ней имеет причины и следствия». Ему вторит Александр Журба: «Мир справедлив. У каждого следствия есть своя причина.

Каждый получает именно то, для получения чего создал условия». Эстер Хикс и Джерри Хикс пишут: «Оказывается, что несправедливости нет. Все всегда получают именно то, что они чувствуют и проецируют в мир.

Все всегда соответствует одно другому — а значит, справедливо».

Петр Ковалев 2014 год
Другие статьи автора: https://www.podskazki.info/karta-statej/

(Просмотров 1 273 всего, 2 сегодня)

Источник: https://podskazki.info/spravedlivost/

Ссылка на основную публикацию