Почуття провини без приставки «би». у чому наша провина перед померлими

Не шукайте в смерті свою провину

Нерідко після втрати близького рідні і друзі починають докоряти собі за те, що не змогли його вберегти, не встигли або не помітили можливості врятувати. Чим це викликано?

– Дійсно багато людей відчувають докори сумління від того, що не змогли запобігти смерті близького або були несправедливі до нього за життя. Їм здається, що якщо повернути час назад, вони поводилися б зовсім по-іншому.

Звичайно це виражається в нескінченних питаннях самому собі: «Що, якщо б я прийшов до нього раніше?», «А якщо б він не полетів на цьому літаку?», «Що, якби ми не посварилися, і вона залишилася в той день вдома?». Така реакція на втрату цілком природна. Більш того, вона несе в собі позитивний момент, пом’якшуючи тягар втрати.

В душі людини прийняття того, що сталося бореться з запереченням, тому вона і придумує нескінченні варіанти розвитку подій, які не привели б до трагічного результату.

Подібні питання викликані внутрішніми причинами, одна з яких – природне людське бажання контролювати події, що відбуваються в житті. Оскільки управляти всім навколо і тим більше передбачити майбутнє ми не в силах, то ситуації втрати змушують нас переживати як почуття власної безпорадності, так і відчувати провину перед померлим.

Але ж буває, що почуття провини виникає без видимої причини, коли явних приводів для цього немає. За що ж себе засуджувати?

– За що завгодно: що не запобігли відходу близького з життя, а також прямо або побічно сприяли йому, за погане ставлення (образи, сварки, зради і т. д.), недостатню турботу або відсутність допомоги.

Також ті, хто переживають горе, часто дорікають себе в тому, що мало говорили про свою любов, самі не просили вибачення або не хотіли пробачити рідну людину.

Важкі спогади і неодноразове програвання випадків, коли вони були неправі по відношенню до померлого, тільки посилюють почуття провини.

Як правило, той, хто переживає втрату, неадекватно розуміє ситуацію і перебільшує ступінь своєї причетності до смерті. Це схоже на так зване «магічне» мислення, яке дуже розвинене у дітей, а у дорослих проявляється в критичних ситуаціях.

–  Що це означає?

– Наприклад, якщо дружина інший раз шкодувала в душі, що пов’язала життя зі своїм чоловіком, і думала: «Хоч би він куди-небудь зник!», то, якщо чоловік несподівано помирає, їй може здатися, що думки і бажання «матеріалізувалися» , і провина в тому, що трапилося лежить на її совісті.

Іноді ті, хто переживає смерть близької людини, можуть вважати, що своїм поганим ставленням до неї (причіпками, незадоволенням, грубістю і т. д.) спровокували її захворювання і подальшу кончину. А якщо їм ще трапляється почути від когось докір типу «це ти загнав його в могилу», то тяжкість провини зростає.

Чи може людина звинувачувати себе за щось ще, крім дійсної чи уявної причетності до смерті близького?

– Почуття провини може приймати найрізноманітніші форми. Так, психологи говорять про провину того, хто вижив – відчуття, що ми повинні були опинитися на місці померлого або не маємо право на життя, раз його вже немає з нами.

Багато хто відчуває провину, пов’язану з почуттям полегшення від того, що близький помер. Однак це цілком нормальна і навіть очікувана реакція, особливо якщо той, хто пішов з життя, довго хворів або страждав перед смертю.

Схожою за своїми ознаками є так звана провина радості, яка виникає через тривалий час після втрати. Вона пов’язана з тим, що після смерті коханої людини в житті її близьких знову з’являється щастя. До прикладу, таку провину може відчувати вдова, яка зустріла і покохала іншого чоловіка.

У цьому випадку слід пам’ятати, що радість як така – це здорове переживання, знак того, що ми живемо повноцінним життям.

Ми зараз говоримо про нормальну реакцію на втрату. Але нерідко почуття провини набуває хронічної форми, мучачи людини багато років.

– Так звана невротична провина – це стан, який набуває нав’язливої форми. Найчастіше її виникненню сприяє реакція оточуючих («Це ти його звела в могилу») або залежні, маніпулятивні відносини з самим померлим, який за життя часто повторював фрази на кшталт: «Своєю поведінкою ти мене в труну заженеш». Хронічне почуття провини, що сформувалося ще до смерті близького, після неї лише зростає.

Також в силу суспільних стереотипів ми схильні пов’язувати міру своєї скорботи зі ступенем нашої любові до померлого. Деякі люди всерйоз турбуються, що раз образ дорогої людини поступово стирається з пам’яті, то це свідчить про те, що він не був особливо дорогий. Але це зовсім не так.

Збільшенню і збереженню почуття провини може сприяти і ідеалізація покійного: коли власні недоліки здаються жахливими, а погані риси близького ігноруються. Відчуття своєї потворності на тлі «непорочного» образу того, хто пішов з життя, лише посилює страждання людини, яка переживає втрату.

А як чинити в цьому випадку тим, хто хоче допомогти людині, яка переживає горе?

– Треба дуже м’яко й акуратно пояснити, що будь-які тісні взаємини не обходяться без розбіжностей, негараздів і конфліктів, оскільки всі ми різні і у кожного свої слабкості. Але ми повинні намагатися повернути втрачену радість життя, а не відгороджуватися від неї.

Замість того щоб мучити себе звинуваченнями, краще шанувати пам’ять близького в своєму серці і, прийнявши те, що трапилося, жити далі. Якщо людині, яка переживає горе, не вдається впоратися з почуттям провини довгий час, може знадобитися допомога фахівця-психолога.

Источник: http://www.memoriam.ru/chuvstvo-viny-u-cheloveka-v-gore-uk

Провина і каяття, гріх і страждання

Провина для людини це – якийсь не гарний чи неприємний вчинок, який вона зробила комусь іншому. Провина у моєму розумінні є впізнання людиною себе та світу, якими вони є насправді. Ми знаємо добро і зло і не завжди вибираємо шлях до добра.

Коли йдемо дорогою зла усвідомлено ведемо себе до розпаду нашого внутрішнього світу. І цей шлях до пізнання людина повинна пройти ,на власний страх і ризик, спираючись на себе. І тільки називаючи речі своїми власними іменами робить людей ,які знають добро і зло відповідальними і вільними. І відчуваючи свою провину ми шукаємо місце де можна було б покаятися.

Кожна людина розуміє свою провину по різному одні дуже сильно приховують це почуття і стараються нікому цього не показувати. А інші люди можуть це використовувати хто відчуває провину і маніпулювати нею. Найчастіше важко переносити провину людям з заниженою самооцінкою.

Вони закриті в собі і найбільше самі себе переконують в провинні і ще сильніше впадають у цю проблему. І зрозуміти, що страждання це не все, що є у житті. Відкрити для себе такі світлі моменти, як радість, сміх, щастя. Потрібно зрозуміти ,що від страждання нічого доброго не вийде і не потрібно себе постійно жаліти.

Потрібно відкривати у житті приємні моменти та спогади.

Почуття провини є у кожної людини. Ми задумуємося над своїми вчинками, щоб потім не відчувати провини за те що ми зробили. Почуття провини певним чином впливає на наш емоційний та духовний стан. Таким чином нам інколи важко справитись з цією емоцією, як провина. Докори сумління допомагають нам визнати, що ми вчинили погано.

Кожна людина, яка відчувала на собі провину набирається певному досвіду на все життя. І в майбутньому вона вже буде знати, як краще зробити. Якщо дозволяти іншим , щоб у нас прокидалося почуття провини то вони будуть керуватимуть і маніпулюватимуть нашою свідомістю. Тому людина має чітко визначати для себе певні рамки поведінки, та вміти аналізувати свої вчинки.

І не дозволяти іншим маніпулювати своїми почуттями.

Каяття для людей це — усвідомлення своїх поганих вчинків. Якщо людина вчинила, якийсь гріх і хоче покаятися в ньому , вона звертається до Бога, як за очищенням душі.

Щоб обрати новий шлях життя та піти за Богом за його починанням. Якщо людина пришла каятись до церкви це означає вона хоче щось змінити у своєму житті.

Але є й такі люди, які каючись перед Богом можуть знову згрішить.

Вони збільшують ще більшу провину перед ним і зневажають його. Тому ,якщо ти прийшов покаятися ти повинен відразу розуміти свою відповідальність перед Богом. І знати, як потім вчинити, що можна, а що ні. Тому каяття це великий вчинок.

А ще більший коли ти розумієш , що вчинив не правильно і хочеш це виправити і попросити прощення. Також людина не повинна забувати про те що після каяття вона не повинна забувати про Бога. А не думати, що ти сходивши до церкви покаявся Богу і все про нього треба забути.

Якщо вірити в нього молитися він буде допомагати тобі протягом усього життя. Тому перш ніж іти до Бога та просити у нього каяття потрібно зрозуміти чи потрібно це тобі. І чи будеш ти розуміти всю відповідальність і перед Богом і перед собою.

Тому якщо ти вчинив гріх то каяття це найбільш відповідальний момент у твоєму житті. І ти повинен знати чи хочеться тобі покаятись перед Богом чи ні.

Якщо ж людина все ж таки наважиться на каяття. То мені здається, що вона відразу отримає полегшення перед тим, що вона зробила. І що Бог для кожного знайде своє прощення.

Отже, гріх для нас це — непослух віруючого Слову Божому. В кожної людини є свої гріхи. Чи то великі чи то маленькі. І кожен би хотів від них зректися. Але за свої вчинки ми повинні відповідати.

Я гадаю якщо людина дуже гріховна і в першу чергу вона це розуміє і знає, що вчинила погано то вона повинна звернутися до Бога. Сходити до церкви просити пробачення за свої вчинки, які вона можливо не хотіла зробити. Тільки цього повинна прагнути сама людина.

Кожна людина повинна розуміти свої вчинки, які вона робить. І в даний момент дуже про це шкодує. Вона має сходити до церкви помолиться за те, що накоїла то їй, як мені здається стане краще на душі.

І вона буде розуміти, як вчинити в тій чи іншій ситуації, щоб не жаліти про жахливі наслідки , які вона може скоїти в наступний раз не роздумуючи. Є ще і такі випадки коли людина не вірить в Бога.

Вона не вірить в те що він існує. Не вірить, що молитви можуть допомогти. То якщо за свої гріхи не відповідати і не признавати що ти їх скоїв. Або ти комусь зробив дуже погано і не відчуваєш перед собою ніякої провини. Але я гадаю ми ж проживаємо самі своє життя нам ніхто не допомагає його прожити так, як хтось цього хоче. Тому ми отримуємо свої гріхи по заслугам.

За те, що ми накоїли і ми маємо зрозуміти те що більше так робити не можна по відношенню до інших, або ж в якійсь іншій ситуації. Якщо ж людина вірить в Бога вона має знати, що не можна глузувати з Бога чи говорити про нього в недоречних жартах. Також не можна приходити до церкви та просити, щоб він когось покарав з ваших ворогів за те що вони вам зробили погано.

Він може вас покарати за такі слова та прохання. А ні як ні когось іншого. Осуджуючи чужі недоліки, людина вважає себе кращою, чистішою, побожнішою, чеснішою або розумнішою за інших. У кого серце добре, той всіх людей шанує, а в кого серце погане, зле, той нікого не шанує, подумає, що всі однакові всі рівні.

Щоб людина могла виправити свої гріхи, або отримати прощення у Бога. Вона на сам перед повинна бути доброю, шанувати інших і не залишати в біді, щоб завжди була готова допомогти. Якщо про неї будуть щось говорити чи то погане чи то добре вона повинна все вислухати і вести себе гідно. Не потрібно відразу обурюватися та використовувати грубі слова.

Тому, що теж є маленький гріх. Тому людина обов’язково повинна покаятись у своїх гріхах.

Гріхи бувають такі: це гордість і марнославство, гнів, дратівливість, осудження іншої людини, зневіра, пустослів’я, брехня, крадіжка, та грошолюбство. І якщо так можна сказати не піддаватися цим спокусам. І розуміти, що життя це прекрасно.

Ми повинні прожити його з гідністю і радіти кожному дню, який подарував нам Бог. Старатися поважати і не обманювати нікого, не осуджувати і вірити в інших. Старші люди говорять ,як будеш ставитись до людей так і вони будуть відноситись до тебе.

А я думаю, що ніхто не хоче, щоб його зневажали не шанували та не любили.

Тепер поговоримо про страждання. Як воно впливає на людину. Що людина відчуває під час страждання. Отже страждання це – неприємні для нас відчуття ми стаємо засмученими та дратівливими Часто ми задумуємося над тим чому саме я страждаю? Чому не хтось інший? За, що це мені? Страждання можна розуміти в кількох ситуація.

Коли людина страждає через когось. Наприклад людина потрапила в автокатастрофу через недбалість водія не може ходити і вона страждає через його необачність,залишиться інвалідом на все життя. Інша ситуація це коли людині наприклад нічого не вдається в життя, або вдається, але дуже важко і вона винить всіх у цьому і через це страждає.

Читайте также:  Милостыня в память об усопшем

Думаючи, що вона одна така на землі, що нікому не потрібна. Також людина може страждати від якоїсь важкої хвороби. Навіть можна сказати, що вона мучиться в стражданнях. Можливо страждання ми повинні пережити і відчути, щоб зрозуміти те, що ми нам потрібно прагнути до чогось кращого. Не жаліти себе, а відчувати себе сильними, що ми все можемо, що досягнемо певних цілей в житті.

А не сидіти і страждати від того, що у нас щось не так виходить, як би нам хотілось. Ще людина може страждати від того, що вона самотня. Що їй нікуди піти не має з ким поговорити, відчути себе щасливою і потрібною комусь. Я думаю , що страждання це випробування через яке усі ми в певний час проходимо. Страждання це великий тягар у житті людини.

Який вона повинна скинути з себе і попросити прощення. Я думаю щоб людина не страждала і не носила цей тягар на собі вона повинна знати чи розуміти різницю між добром і злом. Як правильно поступити в тій чи іншій ситуації, щоб не заподіяти лиха іншим, і не носити тягар все життя. Не мучити себе докорами сумління, що можна було б зробити якось по іншому в тій чи іншій ситуації.

А прожили життя яскраво і без цього негативу.

Аналізуючи життя ми бачимо , що не можливо прожити щоб не пізнати відчуття провини, каяття, гріха та страждання. Що не відчувши на собі смак провини ми не можемо прийти до такого поняття ,як каяття.

Треба бути сильним духом ,щоб признати, що вчиняєш не правильно і попросити за свої гріхи прощення за себе і за інших. Старатися жити так щоб не приносити страждання своїм близьким людям та оточуючим нас.

Источник: http://www.etica.in.ua/provina-i-kayattya-grih-i-strazhdannya/

Темна сторона відповідальності. І ще трошки про почуття провини

Загальновідомий факт, що дівчатка взнають, що таке материнський інстинкт ще в дитинстві.

Наша Міні Маус, на приклад, вже «ходить» на горщик, лягає спати ввечері, їсть пластилінові «кльоцки» і її не можна «прєнєбрєжитеєльно» кидати. Нам, на міну точку, тільки 2,3. «По умному» це називається – рольова гра, як провідний вид діяльності у дитини… Такі ігри стають діткам цікавими на межі 3 і 4 років життя. В дівчаток це переважно – піклування про своїх пластиково-плюшевих «дітей».

Більшу половину життя середньостатистична жінка «готується» стати мамою (щоправда, кожна – у свій унікальний спосіб). Ляльки, вибір «серйозного» партнера, навіть уроки трудового навчання зорієнтовані на пінетки і оладки… Нас готують, ми готуємось.

А коли врешті стаємо матерями, вважається, що справитись нам – раз плюнути. Чи два рази. А якщо виявиться, що підготуватись до всього так і не вийшло незважаючи на масу літератури, консультацій ітд. вас, ймовірно, попросять «взяти себе в руки».

Я звісно не вважаю, що мамам треба кожній вручити по ордену. І не вважаю, що двері мами повинні відчиняти ногами. Але хотілось би, щоб замість повчань, мами частіше зустрічались з підтримкою. І не лише на тематичних форумах і спільнотах…

Бо якщо задуматись – материнство це не лише ГВ, памперси, гормони і соплі. Бути мамою – це ще й щодня приймати 100500 рішень пов’язаних з мамством. Рішень різної складності і важливості….

А цього, шановні, навчитись неможливо. Хіба що – змиритись.

Які каплі для носа обрати? Яке жарознижуюче? Скільки кофтинок вдягнути під комбез? А на що це його обсипало? А нормально, що він 3 дні не какає? Хто порадить педіатра? А щеплення? Робити? – це основні сюжети мамських спільнот. Мами кучкуються, щоб полегшити для себе момент прийняття рішення.

Правда в тому, що насправді мати вибір так само нестерпно, як і не мати його взагалі. Мабуть, єдина бажана опція – це ситуації, коли правильне рішення очевидне і однозначне (відповідно до принципів і світогляду кожного). Шкода, так буває не завжди.

Саме почуття відповідальності джерело чи не найбільшого мамського стресу.

Чому?

Можливо тому, що ми намагаємося захиститися від почуття провини у разі провалу…

Я довго жила з переконанням, що людині властиво шукати винного. Якщо ми і готові погодитися, що винен не конкретний «хтось», а, скажімо, обставини – ми згідні, якщо не з ввічливості, то тому, що відчуваємо вину саме за собою… А стаючи мамами –  втрачаємо опірність і таки приймаємо удар провини на себе… Та всеж, це, швидше, особливість не загальнолюдська, а культурна.

Категорія відповідальності дещо спотворилась у добу колективізму і суспільних узагальнень: вона традиційно йшла в комплекті з почуттям провини: хлібом не годуй – дай когось публічно покарати (такий собі «педагогічний» інструмент)… Окремо ця категорія якщо і існувала, то лише в контексті того, ХТО, ЩО і КОМУ «повинен». І вроді як ще ніхто не винуватий, але по контексту зрозуміло, хто таким буде, єссі шо. Типу фраз – «Сашенька, ти відповідальний за стєн-газєту»… І всі зрозуміли, що якщо «стєн-газєти» не буде, чи якщо вона буде не зовсім каліграфічна – руки поламають саме «Сашенькє».

Але от подумалось, що відповідальність – це ж не обов’язково провина.

Відповідальність, це готовність «працювати» з наслідками. ПРАЦЮВАТИ, а не карати (-ся).

Якщо рішення привело мене до певних життєвих труднощів, то це не привід займатися самобичуванням. Це лише момент, коли потрібно адаптуватися до нової реальності. В якій є, так як є.

Тікаючи від власного «тут і зараз» ми фактично тікаємо від реальності у свої уявлення як би мало бути.

«Якщо б я не вийшла достроково з декрету – малеча б не капризувала щоранку», «якщо б я була уважнішою мамою – не кашляла», а ще «я шльопнула дитину – я погана мама», «я шльопнула чоловіка – дружина я теж так-собі…».

У світі наших фантазій – діти не хворіють і не сумують, мами – завжди врівноважені, а дружини – стримані…

Неефективний етап самозвинувачень. Деструктивний. Переважно необ’єктивний.

Відповідальність – це прийти з роботи до своєї малявочки і провести з нею незабутній вечір. Це відвести дитину до педіатра, а не лікувати кашель спиртовим компресом. Це усвідомити, як насправді ти хочеш зробити і чому не вийшло цього разу.

Вибачитись. Прийняти реальність у якій обираючи щось, ми неодмінно втратимо щось інше. Як мінімум – шанс дізнатися, а як би могло бути. Можна цей шанс оплакувати, а можна зіграти тими картами, які вже на руках.

Стати розумнішою, чи принаймні досвідченішою.

На успіхах теж можна вчитися, але на помилках це відбувається швидше.

Почуття провини – хороше почуття. Бо це своєрідний «голос совісті» — гірше, якщо її немає. Але якщо воно поглинає нас, керує емоціями, забирає наш внутрішній емоційний ресурс, виснажує тіло – то як результат ми не станемо кращими. Ми станемо – зашуганими.

Ми, рано чи пізно, бажатимемо втратити свою  свободу, щоб відповідальність ніс хтось інший. І скотимося від «почуття провини» до безкінечних «звинувачень». Розчаровуватимуть невиправдані надії. Люди, на яких вони покладалися.

А воно нам треба – жити у ненадійному світі? Де близькі не «справляються» приймаючи за нас рішення…

Навіть, якщо у дитини соплі, сусіди називають тебе «мачухою» за відсутність шапки при +17 (віщуючи, як мінімум менінгіт), і взагалі все не «так» – я нагадую собі: «ВИДИХНИ!». Мої рішення і моя відповідальність не повинна формуватися на страху.

Я даю собі можливість не зациклюватися на тих, хто насправді для мене не авторитет (а ну хай покажуть мені «сусіди» свої медичні дипломи), а якщо вчора я і прокололась, то СЬОГОДНІ мені потрібно не обнуляти свій досвід, а зізнатись в помилці і перетворити на ресурс.

По-іншому все-одно не вийде.

Переважно – допомагає)

Все, піду кину Міні Маус в пралку, поки Поліна в садку…

Источник: http://badmama.com.ua/2015/12/17/temna-storona-vidpovidalnosti-i-shhe-troshki-pro-pochuttya-provini/

1.1 Психологічні характеристики почуття провини

Провина, як всі інші емоції та почуття безперечно відіграла важливу роль в еволюції людини. Переживання провини було платою за агресію, безвідповідальну поведінку та інші вчинки людей. Провина разом з соромом лежить в основі почуття соціальної відповідальності і є розплатою за проступки особистості [ 6, с.17 ].

Специфіка почуття провини в тому, що воно стимулює виправляти ситуацію, відтворювати нормальний хід подій, спонукає у людини бажання загладити провину.

Без провини і сорому люди не підпорядковувалися б нормам моралі і етики. Суспільство, яке не знало би про почуття провини, виявилося б найнезаконнішим і найнебезпечним суспільством. Провина відіграє надзвичайно важливу роль для порозуміння в суспільстві

Почуття провини відіграє одну з основних ролей в розвитку особистісної і соціальної відповідальності, тісно звязане з необхідністю і бажанням жити чесно по прийнятим правилам [ 7, с. 23 ].

Провина допомагає людині відчути страждання, біль та муки ображеної, скривдженої людини. Вона заставляє почувати відповідальність і у такий спосіб спричиняє росту і самоутвердження особистості

Провівши порівняльний аналіз підходів до виховання дітей в різних країнах вчена М.Мід прийшла до висновку, що почуття провини, базовою умовою для виживання людини як виду [ 12, с.33].

Для того, щоб людина могла переживати почуття провини, вона в дитинстві повинна навчитися розуміти, що її вчинки можуть спричинити шкоду іншим людям. Дитина повинна зрозуміти, що вона може керувати своєю поведінкою, що вона відповідальна за свої дії. Діти вчаться змалечку розмежовувати що таке добре, а що таке – погано.

Проводячи дослідження, психологи прийшли до висновку, що саме діти сильно піддаються почуттю провини, переживають провину із-за недостатньо розвинутої здатності оцінити роль власної поведінки в причинах образ іншої людини [ 20].

Причиною для переживання провини може стати і незначний проступок, тому в першу чергу людина оволодіває нормами поведінки, дій в соціумі. В міру того, як людина бере на себе щораз більше соціальної відповідальності, в процесі розвитку як особистість, вона визначає, що є неприйнятним для її поведінки і далі (в житті) може ще гостріше відчувати провини.

В повсякденній ситуації людина може легко переплутати сором і провину, адже переживання кожної з цих емоцій звязане з бажанням приховати щось або виправити.

Міміка людини, що переживає провину не настільки виразна як мімічне вираження будь-якої іншої негативної емоції. Тому дуже важко по одному лише зовнішньому вигляді людини визначити чи почуває вона за собою провину чи ні.

Хоча зовнішній прояв почуття провини в міміці є невиразний, але внутрішні впливи її – дуже значимі для людини. Цей вплив є великим на когнітивні функції, на протікання нейрофізіологічних і гормональних процесів.

Вчені пробували відслідкувати почуття провини на детекторі брехні але це не дало переконливих позитивних результатів. Цей метод для психології не вважається надійним [ 13, с.29 ].

Коли ми в цій роботі аналізуємо почуття провини, то абсолютно не торкаємось аспекту юридичного. В судових справах людина може бути признана винною, але якщо є помилка – людина злочин не скоювала, то вона не буде переживати провини. В психології ми розглядаємо всі випадки з цією проблематикою окрім юридичного та судового аспекту.

В житті часто виникають ситуації, коли людина переживає провину по відношенню до самої себе, перед собою. Це зазвичай відбувається тоді, коли особа розуміє, що чинить в супереч характеру, своїм переконанням чи чомусь особистісно іншому.

Провина переважно «лягає на серце людини» важким каменем. Якщо сором частково «затуманює» голову людини, то провина – навпаки, стимулює мислительні процеси, звязані з усвідомлення вини і підбором можливостей для виправлення ситуації.

Інколи люди не бояться глянути провині в обличчя, признати свої помилки, виправити ситуацію. Буває і так, що особа не може набрати сміливості для того, щоб виправити ситуацію і тоді змушена багато раз переживати неприємну ситуацію, відкладаючи «на потім» дії щодо покращення свого становища.

За даними багатьох досліджень в переживаннях повязаних з провиною значну роль відіграє страх [ 6, 7 ]. Це означає, що часто в ситуаціях звязаних з переживанням провини, людина в той же час почуває страх. Психологи роблять висновок, що в обстановках, звязаних з переживанням провини, як емоція печалі, так і емоція страху виступають в ролі значимих мотивацій.

Виявлено також, що емоціональний профіль в ситуації провини відрізняється від профілів інших емоцій. Так, у випадку провини вираження емоції задоволення значно нижче, ніж у ситуації сорому.

Дослідники також зауважили, що чим значиміший для людини чоловік до якого почувається провина тим сильніше таке переживання [ 6, с. 67]. Це пізніше може призводити до виникнення печалі і до страху за втрачені позитивні стосунки чи якісь інші аспекти ситуації.

Значна частина переживань людини, яка почуває провину, звязана з очікуванням можливої реакції особи, перед якою вона провинилася. Людина може фантазувати, уявляючи деталі реакції, паралельно сумуючи, маючи певний острах чи сором.

Частково можна зробити висновок, що людина почуваючи провину має переживання повязані з відчуттям ізоляції щодо особи перед якою провинилася. Інколи навіть здається, що барєр не можливо подолати. Голова людини в такий період наповнюється величезною кількістю думок, які разом з образами немов самі собою народжуються.

Читайте также:  Клиническая смерть, свидетельства о жизни после смерти

Почуття провини – природне почуття, як тривожність чи самотність. Воно виникає як реакція на порушення людиною значущих моральних чи соціальних норм – допомагає нам усвідомити різницю між тим, ким ми є і тим, якими ми повинні бути.

В ідеалі, почуття провини попереджує нас про те, що ми скривдили іншу людину, і це може означати, що вона не байдужа кривднику.

Але у гіпертрофованому вигляді це може виглядати як комплекс провини, коли людина з сильно розвиненою совістю, сумлінням, почуттям відповідальності постійно переймається через свої дії, вчинки, і частіше за все, – безпідставно.

Може здаватися, що людина особисто винна в тому, що відбувається довкола неї та з іншими людьми, хоча насправді це може бути не так.

Відомо, що навіть негативні емоції, почуття неприємні для людини виконують адаптивну функцію. Почуття провини з часом породжує почуття відповідальності за страждання жертви. Саме провина, підкріплена радістю примирення, стає для людини основою особистісного росту.

Источник: http://psy.bobrodobro.ru/35478

Про почуття провини

Прості фрази: «Чи зробили ми все, що могли? Чи могли більше? А якби змогли, то чи всього цього не було б?».

І далі: «Наша провина? Тільки наша…»

Думаємо про це щодня. Іноді, якщо є сили, промовляємо вголос. Та частіше таки оберігаємо одне одного. Тому мовчки, мовчки… «Наша провина – наше покарання…»

Чужі весь цей рік підливали гасу: «Винні! Винні! От якби ви, як ми отут, у Києві (Дніпрі, Одесі, Харкові), вийшли та відбилися, то жили б нині вдома й війни не було б».

Не було б? Точно?

А 20 років демонізації Донеччини та Луганщини, на яку плідно працював Кремль та його агенти? А всеукраїнська впевненість у тому, що «Донбас – це земля бандитів (жлобів, бидла, орків)»? А Янукович як символ? Хоча Москва могла б поставити на когось іншого, не такого дратівливого та мерзенного… На того ж таки Тігіпка, скажімо. Однак ні. Саме Янукович як утілення терену українофобів і тупих рабів.

Тепер зрозуміло, скільки сил та грошей уклали в те, щоб уся Україна, а з нею і світ були абсолютно згодні з тезою: «Таке могло статися тільки в цьому регіоні, бо він ніколи й не був нашим…» Щоб ніхто не замислився навіть, щоб ніхто не засумнівався, не побачив, скажімо, що в Донецькій та Луганській областях жило-було собі українське село. Абсолютно українське та україномовне. Щоб за втіленим концептом «громадянського конфлікту» приховались мирні Добропілля й Першотравневе, Красноармійськ і Волноваха. І ще десятки містечок та сіл, які не вибухнули, бо нічого тут від «національного конфлікту» не було. І немає зараз.

Читайте також: Як стати тінню на своїй землі

Чи все ми робили, що могли? Звісно, ні. Могли більше. І треба було вийти не десятьма тисячами, а п’ятдесятьма. Й озброюватись, мабуть, іще в березні. І стріляти.

Але хто готовий вистрелити в людину, яка в перші миті, у момент зіткнення, здається своєю, місцевою, прикидається сусідом, мешканцем спального району, знайомцем із Критого ринку?

У момент зіткнення… Бо через день усім нам було втямки: це чужі. Приїхали «туристи». Диверсанти із прикордонних російських областей.

Однак чи готова людина вистрелити в іншу просто за те, що в її руках плакат із дурним текстом: «Янукович – наш президент»? Вони-то були готові. Націлені вбивати. Настроєні на кров. Але як було здогадатися відразу?
І навіть після усвідомлення  вистрелити як?

Тоді, у квітні – травні, метою Кремля було кровопролиття. У реальному громадянському зіткненні. Як в Одесі. Утім, Одеса була потрібна для «картинки», для внутрішньої російської мотивації. А Донеччина та Луганщина – для міжнародної.

«Бачте, люди добрі, вони там убивають одне одного. І тільки російські миротворці здатні припинити бойню на рідній донецько-луганській землі». Не знаю, хто це промовив би. Лавров? Чи сам Путін? Чуркін в ООН? Знайшли б когось.

Бо ж такі «миротворці»…

Але крові було замало. І «повсталий Донбас» усе ще залишався «добрим» кремлівським побажанням. Приїжджі ростовчани та бєлгородці здійснювали «тури вихідного дня». Трощили міста, топтали прапори, кидалися зі зброєю на патріотів, штурмували адміністративні будівлі. А потім на електричку й додому. Чи на автобус… Місцеві «протестувальники», отримавши гроші, радо розходилися відзначати.

Пам’ятаєте понеділкову-вів­торкову тишу? Нікого й нічого. Така собі «громадянська війна» з перервою на обід та застілля… У середу вони ще пили. У четвер похмелялися. А в п’ятницю знову звозили «туристів». І «громадянська війна» вихідного дня тривала.

Від самого початку це був фейк. І залишиться до кінця. Тільки цей фейк убивав і вбиває зараз.

А я от і сьогодні не знаю, як боротися з фейком.

Читайте також: Останній притулок негідників

Міста просинались укриті українськими прапорами й маленькими такими стрічками, що були пов’язані скрізь: на гілках, парканах, машинах?

Проспект Ілліча з пофарбованими в синьо-жовте деревами? Борди «Донецьк – це Україна», «Росіє, дякую, ми  самі»…

Ми могли більше. А вони ні. І саме тому, що в них нічого не спрацювало в Донецьку, з’явився Ґіркін і сталося збройне захоплення Слов’янська. Саме тому, що пити на юдині гроші – це одне, а стріляти у своїх – інше, в них не вийшло «повстання». Тому росіяни приїхали вбивати самі.

Весь цей рік я думала про те, чому при такій тривалій підготовці, такій кількості грошей, укладених у творення картинки «відокремлення» Донеччини та Луганщини, кремлівські ляльководи не спромоглися поставити на чолі свого штучного руху якихось пристойних і бодай трохи шанованих людей.

Бо, ніде правди діти, мрійників про велику російську імперію тут було достатньо. Так само, як і в інших містах та містечках України. І серед них таки траплялися гідні, освічені, приємні у спілкуванні, розумні, відповідальні.

Чому не вони? Чому Пургін, Губарєв, Пушилін, Пономарьов, Гіві, Захарченко, про яких ніхто ніколи не чув? Чому саме ці спиті й стерті обличчя без жодного натяку на харизму чи розум?
Спершу я думала, що це був ексцес виконавця: гроші, виділені на підбір кадрів, розікрали, а тому й узяли що подешевше. Нині вважаю інакше. Це свідомий кастинг.

Абсолютно цілеспрямований кадровий пошук. Їх знайшли й поставили на чолі фейкових утворень саме тому, що ці особи відповідали необхідному набору якостей: цинізм, жадібність, боягузтво, дурість, слухняність та купа шкідливих звичок.

Бо ж розумна й чесна людина, нехай навіть ідеалістично закохана в «русскій мір», обов’язково ставила б запитання. Собі й іншим. Її не можна було б засліпити грошима настільки, щоб вона не бачила, хто насправді руйнує міста, грабує і ґвалтує. Пристойну особистість не перетвориш на папугу, що вимовляє кремлівські тексти. А отих, призначених, можна змусити до всього.

Війни не було б, думаєте? Отака спеціально набрана лава «вождів революції» – і щоб без війни? Та ну… Із самого початку Кремль знав, що керуватимуть усім його люди. Ще від березня. Від того самого дня, коли натовп на площі Лєніна, сам здивувавшись, услід за масовиком зі сцени вигукнув: «Губарєв!», а потім, перетворившись на людей, став пошепки питати: «А хто це?».

Читайте також: Брейгель, Альба та Нідерланди

Нікто. Ціла купа «ґоспод Ніхто». Із порожнечею жадібності замість ідей. Із прірвою безвідповідальності замість стра­тегії. Усе як прописав крем­лівський доктор.

* * *
Це не індульгенція, звісно… На запитання: «Чи могли б ми більше?» – є тільки одна відповідь: «Так». Усі ми могли й зараз можемо більше. Не брехати, не відсиджуватися, коли треба дія­ти, не скаржитися на когось, не розібравшись із тим, що зробив сам, особисто. Не боятися, вірити. Більше, більше й більше.

І ми переможемо. Тому що зробимо більше. І тому що був знак.

У роковини такі речі промовити й згадати припустимо. Просто щоб не збожеволіти від запитань, на які не існує твердих відповідей. В інші дні про знаки  ані слова. Ми ж раціональні люди, чи не правда?

Одначе знак був. Євро-2012. 15 червня. Матч Україна – Франція. У якусь мить небо стало чорним. А вітер – ураганним. Дощ. Злива. Небесне цунамі.

Усі телевізори, налаштовані на канал, який мав транслювати матч, транслювали блискавку… Навіть не блискавку, а якийсь стовбур захмарного гніву.

Гарматні постріли вогню, що били й били всередину стадіону, в парк, у будинки… Град. Смерч. Торнадо. Ураган.

Дерева виривало з корінням. Перекидались автівки, вилітали із брязкотом вікна. «Війна! – кричав нам хтось згори. – Війна йде… Руїна!»

Тільки-от руїна була нетривалою. Пам’ятаєте? Не-три-ва-ло-ю. І матч зрештою було зіграно.

А на ранок місто прокинулось у тих самих синьо-жовтих прапорах, якими пишалось, якими жило весь цей наш український час.

Источник: https://tyzhden.ua/Society/131245

Як позбутися від почуття провини перед померлим

Після смерті близьких багато хто відчуває не тільки цілком зрозумілу пригніченість і смуток. Нерідко людей просто долає смуток і депресія, а також почуття безсилля від неможливості змінити хід подій і повернути покійного. Багато схильні нудьгувати і навіть розмовляти з померлими, продовжуючи незакінчену розмову.

У деяких випадках люди можуть страждати від почуття провини перед покійним. Щоб подолати подібне, перш за все потрібно спробувати зрозуміти, чим можуть бути викликані подібні переживання, і наскільки реально змінити ситуацію, що склалася.

Як впоратися з подібними емоціями

Якщо людина є безпосереднім винуватцем загибелі померлого, наприклад, в результаті ДТП, ситуація може бути ще більш важкою. Однак і з цього положення можна знайти вихід.

Наприклад, якщо водій, який допустив наїзд на пішохода, після закінчення солідного часу після трагічного інциденту не тільки продовжує каятися, але і мучиться від усвідомлення власної провини, необхідно пустити цю енергію в «мирне русло», наприклад, допомогти родичам загиблого як морально, так і матеріально.

Якщо близькі покійного категорично відмовляються виходити на контакт, можна спробувати діяти за допомогою посередників, звернувшись до своїх друзів і знайомих. В крайньому випадку, можна щось зробити, зберігаючи анонімність, щоб спробувати зрушити важкий тягар зі своєї душі.

Відео: Почуття провини перед людиною який вже помер. о.Микола Карів

Віруючі люди можуть звернутися в храм – сповідь, молитва і піст здатні не тільки повернути душевну рівновагу, але знайти вихід з ситуації, що склалася. Іноді буває досить лише поспілкуватися зі священнослужителем, незалежно від того, до якої конфесії належить людина.

Якщо самостійно впоратися з почуттям провини ніяк не виходить, а печаль і депресія з часом лише наростають, незважаючи на всі вжиті дії, варто задуматися про допомогу кваліфікованих фахівців-психологів.

Можливо, варто людині виговоритися, озвучивши свої страхи і суть переживань, з`явиться можливість поглянути на ситуацію, що склалася під іншим кутом.

Цілком ймовірно, що в результаті довірчої бесіди можуть виявитися і нові шляхи вирішення проблеми, зокрема, будь-які дії, здатні компенсувати відчуття тяжкості на душі і почуття провини перед покійним.

Дії, здатні зменшити почуття провини перед покійним

Втім, іноді люди й самі не можуть пояснити, чому могло бути викликано почуття провини перед померлим.

По-перше, необхідно прийняти те, що трапилося як факт – змінити вже нічого не можна, людини не повернути, як би цього не хотілося. А по-друге, можна і потрібно змінити своє ставлення до події.

За давнім російській повір`ям, не можна занадто багато плакати, згадуючи покійного – в іншому випадку йому буде, м`яко кажучи, некомфортно в потойбічному світі.

Згадуючи про те, кого вже немає, краще задуматися, яким би могли бути його побажання, і в міру своїх сил спробувати це здійснити.

Наприклад, з почуттям провини думаючи про покійних батьків, варто спробувати зрозуміти, що могло б зробити їх щасливими – заміжжя дочки, надходження сина в ВНЗ або народження онуків? А може бути, в останні роки вони дуже часто говорили про такі прості речі, як ремонт або облаштування красивого квітника під вікнами будинку? Адже це не так складно – спробувати зробити те, чого б їм, можливо, дуже хотілося за життя. А людина, що зазнає провину, може полегшити свій стан, сконцентрувавшись на досягненні тієї чи іншої мети подібного роду.

Источник: http://henuathatsit.ru/vidpovidi-na-zapitannja/33881-jak-pozbutisja-vid-pochuttja-provini-pered.html

Почуття провини: користь і шкода, як позбутися

Хто з нас не стикався в своєму житті з почуттям провини? Це хворобливе відчуття часто доставляє незручності, тисне на нас. Хоча почуття вини несе не тільки негативну функцію. Адже саме з його допомогою ми можемо відрізнити добро від зла. Воно допомагає нам співпереживати навколишнім.

Якщо з якихось причин ми порушили свої обіцянки, підвели іншої людини, не виконали зобов’язань, то відразу ж виникає почуття провини. Воно стає підставою для появи інших неприємних відчуттів, наприклад, тривоги або напруги, незручності або самобичування.

Але, на думку психологів, почуття провини – це ознака психологічного здоров’я людини. Про це пише соціальний психолог Девід Майєрс. Він говорить, що саме завдяки можливості відчувати провину ми стаємо кращими.

Людина усвідомлює негатив від свого вчинку, розуміє, що зрадив власні моральні цінності, не виправдав чиїхось сподівань. Почуття провини дозволяє нам уникати подібних вчинків у майбутньому. Воно змушує нас вибачитися перед іншими людьми, запропонувати свою допомогу.

Ми стаємо більш уважними до оточуючих, більш чуйними. Взаємини з родичами, друзями і колегами поліпшуються, стають людянішими.

Читайте также:  Мы можем помочь человеку, который находится в горе после смерти близкого

Почуття провини залежить від характеру людини. Якщо ви пред’являєте до себе серйозні вимоги, якщо ви намагаєтеся відповідати високій заданої планки, то і почуття провини буде з’являтися частіше. Воно схоже на знак, на покажчик, наставляющий на правильний шлях.

За допомогою цього неприємного, але дуже корисного відчуття ми можемо відрізнити добро від зла. Дослідник психології емоцій Керрол Ізард стверджує, якби в нашому суспільстві ніхто не відчував провину, то жити в ньому було б небезпечно. Хоча в реальному житті тривога і напруження часто можуть негативно позначитися на наших діях.

Вони можуть стати причиною безглуздого самобичування. Тому варто дізнатися, як боротися з почуттям провини.

Збентеження, сором і вина

Головна особливість, якою володіє почуття провини – це осуд самого себе. У кожної людини є моральні правила – не красти, не брехати, не порушувати обіцянок і так далі.

Якщо з якоїсь причини, в реальності чи уяві, людина помиляється, не відповідає власним моральним правилам, то він намагається виправити ситуацію. Почуття сорому – це соціальне почуття. Тут страх йде через неприйняття суспільством ваших вчинків, відкидання або виключення вас з соціальної групи.

Почуття сорому розвиває в людині комплекси, він починає вважати себе гірше за інших. Він може вирішити, що не відповідає суспільству в плані освіти, матеріального стану, гардеробу та інших ознак. Наслідки почуття сорому – бажання не з’являтися в суспільстві, сховатися.

Почуття збентеження виникає несподівано, воно пов’язане з «втратою обличчя», невідповідністю власними правилами. Зазвичай збентеження супроводжується незручністю і розгубленістю.

Цінність почуття провини

До напруги або тривоги, які з’являються з-за почуття провини, додається і жаль. Людина шкодує, що здійснив певний вчинок, не усвідомлює, що міг вчинити інакше. Хоча тягар провини досить важкий, але і позитивна якість у нього теж присутня.

Ми відтворюємо образ правильного вчинку, того, як ми могли повести себе в ситуації. Саме співчуття спонукає нас до покаяння. Ця тема була широко представлена філософами-экзистенциалистами. Вони стверджували, що каяття допомагає людині обрати себе.

Це важкий духовний працю, але результатом стане істинний шлях, можливість знайти самого себе. Після цього настає прощення.

Почуття провини в психології

Існує ряд емоцій, які називаються універсальними – це страх, печаль, здивування. До цієї категорії можна віднести і провину.

Деякі дослідники, наприклад, психоаналітик Жак Лакан, вважали, що почуття провини може бути вродженим. Схожі думки висловлювала Мелані Кляйн. Вона говорила, що провина виникає в перші місяці життя.

У цей період дитина відчуває змішані почуття до своєї матері. Він одночасно може любити і не любити її.

Показово те, що почуття провини часто відсутня у людей з психічними захворюваннями. Тому вважається, що ця емоція свідчить про здорову психіку.

Зигмунд Фрейд називав цю частину особистості «Над-Я», вона відповідає за виникнення моралі. І не треба вчитися, як позбутися від почуття провини, потрібно зуміти прийняти його.

Також важливо відрізняти реальне почуття провини від того, що ми самі собі придумали.

Часто виникає маніпуляція почуттям провини. Цю емоцію легко культивувати, тому багато людей нею користуються. Як часто наші старенькі родичі, бабусі й дідусі, нарікають на те, що ми не можемо їх часто відвідувати. Вирішальним аргументом у скаргах стає фраза, що вони скоро помруть, і відвідувати буде вже нікого.

Природно, що такі слова чинять сильний тиск. Ми починаємо відчувати провину, страждати за свою неуважність, через невідповідність встановленим правилам. Ми придумуємо собі ідеальний образ, а потім укоряем себе з-за власної недосконалості. Більше того, почуття провини здатне змусити людину карати себе.

Із-за нього ми ставимо свої інтереси на другий план, віддаючи перевагу інтересам інших людей.

Якщо постійно відчувати почуття провини, то і відношення людини до самого собі стане набагато гірше. Щоб цього не сталося, необхідно ретельно обдумувати всі свої вчинки і рішення.

Якщо це почуття не уявне, якщо ви дійсно винні, то варто загладити свою провину перед іншою людиною. Як би просто це не звучало, не кожен чоловік здатний грамотно проаналізувати свої вчинки.

Єдиним рішенням, яке він приймає, буде деструктив, культивування власних помилок, погіршення ставлення до самого себе. Іноді все це супроводжується виникненням ворожості або ненависті до тих людей, яких ми образили. Інший варіант розвитку подій – це психологічний захист.

Ми ніби закриваємо двері до власного почуття провини, намагаємося нікого туди не пускати, намагаємося заховати цю емоцію. Але такий спосіб працює тільки перший час.

Невиправдане почуття

Почуття провини в психології – це досить складна емоція, часом вона буває оманливою. Тобто, ми начебто нічого поганого не зробили, однак почуття провини чомусь виникає. Часто така ситуація з’являється у матерів.

Якщо мати залишить дитину під наглядом іншої людини, а сама відправитися відпочивати і розважатися, то почуття провини не буде залишати її протягом усього вечора. Хоча по суті нічого поганого мати не зробила. Іноді хибне почуття провини переслідує людину, вижив в аварії. Він вважає себе винним у тому, що інші люди загинули.

Оманливе почуття провини вимагає спокути, і це вимога зростає і збільшується з кожним днем. Природно, що ми відчуваємо переживання як і при щирому почутті провини. Основа уявної провини – це відчуття власної безпорадності. Людина не могла змінити результат аварії, але це визнання власного безсилля втілюється в почутті провини.

Психологічна захист спотворює сприйняття. Виникає відчуття, що людина просто забрав шанс вижити в іншого, хоча це не так.

Стан, коли почуття провини виникає без жодного приводу, називається невротичної виною. Вона схожа за своїми проявам на справжню емоцію, однак є і свої специфічні риси. При невротичної вини ми постійно повторюємо: «Я як завжди винен». Це почуття виникає в дитячому віці.

У цей період людина не може точно сказати, чого варто очікувати від себе, не може вірно трактувати власні вчинки. Наприклад, настрій і поведінку його матері для нього недоступне, він не може бути відповідальним за нього.

Часто люди культивують у собі провину за розлучення батьків, за їх хвороба і проносять її через роки, а то й через десятиліття. Природно, що дитина не може бути винним у розлученні, проте виникла і закрепившееся почуття провини робить вплив на все подальше життя.

І як впоратися з почуттям провини, щоб не страждати за помилки інших людей? Необхідно ще раз продумати всі причини цієї емоції, поглянути на них під іншим кутом, з висоти власного віку і досвіду.

Правильний вибір

Типова ситуація – ми вибираємо відпустку, який вже давно планували, замість догляду за хворими батьками. Відразу ж виникає почуття провини, яке отруює весь наш відпочинок.

Ми вже не так радіємо сонцю і моря, воліємо гризти себе за свої вчинки. Ще один приклад – це невірність чоловіка. Він обіцяє коханці піти до неї, кинути дружину, проте із-за її стану здоров’я або жалю цього не робить.

Тобто, чоловік йде від вибору, воліючи замість складної ситуації вселити почуття провини.

Не можна сказати, що всі наші дії, провини чи помилки можна оцінювати з однієї точки зору. В житті бувають досить складні ситуації, які змушують нас на певні дії. Не так просто провести межу між добром і злом, адже її просто не існує.

Якщо вірити Іммануілу Канту, то брехня завжди є злом. Але в житті трапляються приклади благородної брехні, неправди на спасіння. Поліцейські брешуть терористам, щоб змусити тих звільнити заручників.

Буде така брехня вважатися злом?

Часто проблема почуття провини виникає з-за конфлікту між емоціями та боргом. У цьому випадку ми завжди будемо відчувати провину незалежно від обраного шляху вирішення. Ця ситуація описана в оповіданні «Людина на годиннику» Миколи Лєскова.

Примітно, що розповідь заснований на реальному випадку, це додатково підтверджує, що життєві ситуації досить неоднозначні. За сюжетом розповіді головний герой стоїть на посту у Зимового палацу і чує, що в Неві тоне людина.

Йому заборонено йти з посади, але необхідність врятувати людське життя переважає почуття обов’язку. В результаті головний герой відчуває провину за порушення присяги і готовий понести будь-яке покарання. Він отримує двісті різок, і ця міра навіть радує його.

Схожі життєві ситуації були у кожного. Основними факторами, на які ми звертаємо увагу під час болісного вибору – це уявлення про хороше і погане, наша совість.

Як залишатися собою

На думку Жака Лакана, ми можемо відчувати почуття провини виключно із-за неможливості звернути увагу на власні бажання. Варто зробити застереження, що мова не йде про те, що потрібно втілювати в життя всі збочені або злочинні бажання слідувати за кожною незначною примхою.

Тут мається на увазі життєва сила, яка здатна наповнити смислом наше життя. Ми знаємо безліч прикладів, як музиканти та художники створювали унікальні шедеври, незважаючи на голод або жахливі умови. Саме так ми можемо прийти до самостійності, якщо будемо слідувати власним бажанням.

І тут не потрібно озиратися на думку оточуючих, підлаштовуватись під когось. Ми самі вибираємо дорогу, життєвий шлях, по якому будемо йти.

Почуття провини (якщо воно справжнє) з’являється, коли наші вчинки відрізняються від тих уявлень, які ми самі собі ставимо. Ми ніби перестаємо відчувати власну цілісність. Сильне почуття провини провокує сильний сором або біль. Ми не дозволяємо жаліти себе, більше занурюємося в зневіру. Ми перестаємо бути собою.

Робота з почуттям провини

Перш ніж писати, що потрібно робити з почуттям провини, варто визначитися, чого робити точно не потрібно. Ніколи не можна довіряти вирішення проблеми алкоголю – це тільки посилить почуття. Не потрібно виправдовуватися, тому що зазвичай це не працює. Але і забувати про вини, намагатися заховати її глибоко, не звертати на емоцію уваги теж не можна.

Вірним способом вирішити проблему буде переосмислення себе. Ви повинні зрозуміти свої справжні бажання, усвідомити вчинені помилки. І ці бажання і вчинки повинні бути прийняті вами. Не варто лякатися своїх устремлінь. Чим більше ви від них тікаєте, тим сильніше буде розвиватися почуття провини.

Усвідомлення вирішення проблеми може прийти не відразу, але через якийсь час ви точно зрозумієте, що безвихідних ситуацій не буває, що все вирішується, якщо добре подумати.

Якщо ви дійсно винні, то можете подякувати своє почуття провини за оперативний сигнал і почати шукати шляхи вирішення проблеми. Вибачтеся, запропонуйте відшкодувати збитки чи втрати. І головне, зробіть висновки.

Тоді в майбутньому ви зможете легше адаптуватися до ситуації, будете знати, як себе вести.

Але часто буває, що мучить почуття провини вже після всіх цих дій. Начебто ви все зробили правильно, але на душі залишився осад. Іноді цей осад переростає в сильне переживання, від якого, як здається, просто неможливо позбутися. Що робити в цьому випадку?

В першу чергу варто звернутися за допомогою до родичів або друзів. Висловіть їм все, що вас гризе. Вони пояснять вам, що почуття провини вже в минулому, що не варто зациклюватися на ньому, потрібно жити далі і йти вперед. Так, ви можете проговорити це самостійно, але часто думка іншої людини виявляється для нас більш вагомим, ніж власні доводи.

Хоча деякі дорослі і розумні люди цілком можуть вирішити цю проблему без сторонньої допомоги. Просте питання: «Навіщо я продовжую себе мучити?» легко позбавляє нас від нав’язливого почуття провини. Причому якщо ви продовжуєте відчувати себе винуватим вже після цього питання, то ви просто самі затримуєте провину. Причин цьому може бути кілька.

Це і бажання створити образ в очах інших людей. Раптом вони вважатимуть вас черствим, якщо не побачать почуття провини? Або людина може рятувати себе цією емоцією. Не завжди потрібно чітко відповідати на питання: «Навіщо я тримаю в собі почуття провини?» Іноді досить просто озвучити його в підсвідомості.

Питання може допомогти витіснити постійне почуття провини.

Часто почуття провини пов’язане з умінням прощати. Багато людей ставлять перед собою високі вимоги і часто не можуть пробачити самих себе. Ставтеся до себе м’якше, якщо і це не допомагає, то вимагайте пробачити себе.

Хоча тут варто зробити застереження, щоб уміння прощати самого себе не перетворилося в погану звичку. Деякі занадто швидко прощають, продовжуючи здійснювати дурні або некоректні вчинки.

Це властивість має виступати як доповнення до роздумів і усвідомлення власних дій.

Деякі люди настільки глибоко відчувають провину, що зробили її частиною своєї особистості. Це почуття стало звичкою, без якої вони не можуть уявити свій світ. У цьому разі причини почуття провини досить складні, тут варто ретельно працювати з особистістю.

Постійне почуття провини культивується негативним світоглядом. Якщо людина завжди бачить світ у чорному кольорі, то він гірше починає ставитися до себе. Отже, постійно відчуває провину. Варто змінити ставлення до життя, подивитися на світ з іншого боку, частіше посміхатися і бачити прекрасне в навколишньому. Тоді почуття вини буде поступово зникати.

Источник: http://mykniga.com.ua/zmist/pochuttya-provini-korist-i-shkoda-yak-pozbutisya.html

Ссылка на основную публикацию