Особливості переживання невіруючими смерті близьких

Переживання суїциду близької людини

Суїцид заподіює сім'ї набагато більше болю, ніж будь-яка інша смерть, його складніше прийняти. Людина, що втратила близького в результаті суїциду, переживає потрясіння, безпорадність, почуття провини, сорому, гніву ще більш інтенсивно, ніж родичі людей, які померли «природною» смертю.

У випадку суїциду близької людини у більшості людей виникають наступні емоційні реакції:

Перша «хвиля» емоцій — шок, безпорадність, заперечення, іноді полегшення (у випадку невиліковної хвороби або попередніх спроб суїциду), обвинувачення, усвідомлення глибоко особистісного заперечення, тому що близька людина покинула їх за власним бажанням.

Друга «хвиля» емоцій — гнів із приводу самогубства близького, почуття провини за цей гнів, почуття відповідальності за цю смерть, сором, страх.

Третя «хвиля» — сум, гнів на себе, який породжує депресію зі зниженням самооцінки.

Четверта «хвиля» — різні психічні та психосоматичні проблеми (безсоння, кошмари, страх самотності, серцеві захворювання, вживання алкоголю або транквілізаторів, фобії, тривожність із приводу найпростіших повсякденних подій, труднощі у встановленні тісних довготривалих стосунків з іншими людьми), а також схильність до здійснення суїциду.

Одна із психічних реакцій у близьких суіцидентів на те, що трапилось, – їхнє бажання також покінчити із собою.

Ще одна емоційна реакція, яка повністю не укладається в жодну з «хвиль» — заперечення. Іноді близька людина не може усвідомити значимість події, що трапилась, і наступне за цим заперечення в деяких випадках проявляється у відмові прийняти саму подію: смерть пояснюється якось інакше.

В інших випадках це відмова боротися з емоційними наслідками події.

Що відбувається з людьми, які переживають суїцид близького:

· потрясіння від звістки про саму смерть (потрясіння, пов'язане з виявленням тіла);

· потрясіння від самого факту смерті близької людини й виявлення (іноді випадкове) того, що смерть наступила в результаті самогубства;

· постійні міркування про те, що трапилося, розпачливе прагнення осягти смисл самогубства;

«Чому?» — часто це буває перше слово, яке звучить із вуст близьких суїцидента. Пошуки відповіді на питання «Чому?» займають неадекватно багато часу й часто стають основним заняттям людей, які переживають суїцид близького;

· особливі переживання близьких суїцидента пов'язані з думкою: «Якби ми тільки поводилися інакше, якби ми дали йому можливість відчути більше нашої любові — він був би сьогодні живий. Що ж ми зробили неправильно?»;

· важливою стає реакція навколишніх (друзів, сусідів, товаришів по службі) на те, що трапилось. Ця реакція впливає на почуття близьких суїцидента у відношенні до самих себе й самого факту смерті;

· людям, які переживають суїцид близького, доводиться переборювати «рольову» сплутаність («Яким чином я повинен поводитися після того, що трапилось?»). Це серйозно порушує виконання певних соціальних ролей. У ситуації, яка виходить за рамки звичайного людського досвіду, поводитися раціонально, осмислено, відповідно до вимог ролі буває надзвичайно важко, а часом навіть неможливо.

Автори книги «Мовчазне горе: життя в тіні самогубства» К.Лукас і Г.Сейден відзначають наступні фактори, що утруднюють процес переживання горя серед близьких суіцидентів :

· відношення до суїциду в суспільстві;

· амбівалентність почуттів стосовно померлого;

· діти й батьки. Почуття провини й депресія серед батьків, чиї діти вчинили суїцид, сильніші й триваліші, ніж в інших родичів суїцидента (адже їх «завдання» полягало в тому, щоб захистити свою дитину й вони з ним не впоралися). Гнітючими в такій ситуації є почуття провини й почуття страху, що й інші їхні діти також можуть вчинити суїцид.

Суїцид, скоєний батьками, викликає у дитини довгострокові наслідки. Дитина може вирости з думкою, що вона взагалі не гідна любові.

У дітей у ранньому віці часто виникають фантазії про те, що хтось із батьків їх залишить (через те, що вони щось зробили або чогось не зробили, що вони «недостатньо гарні»).

Коли батько вмирає (особливо якщо це відбувається в результаті суїциду), дитячі фантазії стають реальністю й дитина може відчути себе назавжди покинутою і невартою любові;

· підлітковий суїцид.

Одне з істотних розходжень між самогубством підлітка й осіб інших вікових груп полягає в тому, що психічне життя підлітка проходить приблизно однаково за часом і за інтенсивністю як у сім'ї, так і в групі однолітків.

Тому підлітковий суїцид впливає і на сім'ю, і на друзів суїцидента. Друзі молодої жертви суїциду часто випробовують почуття провини після його смерті. Вони можуть винити себе в тому, що недостатньо зробили, щоб запобігти смерті друга;

· обвинувачення й пошуки «козла відпущення». Різноманітні прояви гніву, злості, люті, збурювання, роздратування зустрічаються часто й бувають спрямовані на конкретних осіб або установи, чиї спроби урятувати життя людини стали безуспішними. Це можуть бути лікарі, рятувальники, працівники міліції, оточуючі люди (друзі або приятелі померлого, однокласники або колеги), суспільство в цілому;

· пояснення суїцидом близького всіх життєвих проблем, що виникають у сім'ї;

· нескінченні фантазії про порятунок («Якби тільки я зробив…»);

· виявлення тіла. Люди, які знаходять тіло самогубця, одержують більш сильну травму;

· самотність;

· відсутність системи підтримки (друзів, родичів, роботи), і отже, відсутність можливості поговорити про свої переживання.

Відповідно до статистики, на кожне самогубство доводиться від 7 до 10 людей, на яких ця подія безпосередньо впливає: батьки й діти, брати й сестри, інші близькі родичі, друзі. Стосовно цих людей, використовується вираження «жертви суїциду». Багато хто з них саме себе вважають жертвами несподіваної і трагічної смерті близької людини.

До числа тих, хто вижив після самогубства близького, крім родичів і друзів, варто також віднести й інших, значимих для померлого, людей (однокласників, приятелів, сусідів, колег по роботі). Звичайно ці люди не тільки не можуть розраховувати на яку-небудь допомогу з боку, але й волею обставин повинні самі проявляти максимум турботи, допомагаючи рідним і близьким упоратися із такою втратою.

Більшість людей, що переживають самогубство близького, потребують професійної допомоги й підтримки.

Вплив самогубства необхідно особливо враховувати в підлітковому середовищі (у школах і інших навчальних закладах) через небезпеку його заразливості й імовірності появи суїцидальних спроб в однолітків.

Не можна залишати підлітків наодинці з їхніми почуттями після факту суїциду! Для цього необхідно організувати роботу з підлітками в школі або в районі проживання. Це можна зробити у формі зустрічей, класних годин, дискусій про смерть, присвячених пам'яті померлого.

Подібні заходи мають на меті:

· подолання мовчання й зніяковілості, які часто встановлюються в групі після здійснення суїциду;

· запобігання ідеалізації й романтизації суїцидальної поведінки, до яких так схильні підлітки;

· допомога у вираженні почуттів.

Не можна скасувати самогубство, яке трапилось, або зробити його менш трагічним, але можна й потрібно про це говорити. Чим більше людина ділиться з іншими своїми переживаннями, тим ефективніше в неї протікає процес переживання горя й прийняття втрати.

Источник: https://studlib.info/psikhologiya/3832728-perezhivannya-suicidu-blizkoi-lyudini/

Психологія смерті

Все, що родиться, мусить гинути, мусить вмирати. Люди уявляють собі смерть як стару із косою, а старовині греки уявляли собі її як одну з богинь долі, що ножичками перетинає нитку людського життя. Та це тільки уява.

Читайте также:  Пережить смерть ребенка - как? истории горюющих

В дійсності смерть не приходить ззовні, бо вона є в людському організмі від самого початку його життя. Цікаво, що славний лікар Вірхов назвав саме життя повільним завмиранням. Якби так не було, то й людське життя виглядало б зовсім інакше.

Ми не зазнавали б неспокою, не знали б, що то таке – спішити, не цінили б хвилини, що безповоротно минає у вічність.

З усіх живих істот тільки людина свідома своєї неминучої смерті. І ця саме свідомість мучить людину та вносить у її життя страх перед смертю. Чого ж властиво лякаємося? Нелегко сказати. Чи лякаємося того, що нас не буде, чи розлуки з найдорожчими й найближчими, чи лякає нас незнання того, що буде після смерті, чи може страх перед справедливістю й карою, чи може боїмося самої хвилі смерті?

А чи справді смерть така страшна для вмираючого, як нам живим збоку здається? Щоб відповісти на це питання, найкраще було б послухати тих, що померли, нехай би вони переповіли свої переживання. Та це неможливо.

Отже треба шукати на те інших способів.

І ось вчені лікарі та психологи дивляться, як поводиться вмираючий, приглядаються до його рухів та виразу обличчя, а тоді на підставі свого знання й досвіду здогадуються, що діється в душі вмираючого, що він переживає.

Одначе до відповіді на це питання веде ще інша, певніша дорога. Бувають випадки, що людина вже одною ногою на тому світі. В тяжкій недузі не раз висить життя на волоску. Хворий певний смерті, але не вмирає й одужує.

Не вмер, але завмирання переживав, чи інакше кажучи, по науковому – перебував у стані клінічної смерті. Є різні нещастя, катастрофи, де смерть певна, бо становище безнадійне, аж не раз немов чудом з’являється рятунок.

І ось такі переживання, наскільки вони залишилися в пам’яті, дуже цінні. (Часом люди після переживання досвіду клінічної смерті кардинально переосмислюють свої життя, а то й стають зовсім іншими особистостями, ніж були до того.

) Очевидно, що вони в багатьох випадках не змальовують душевного стану вмираючого у хвилині безпосередньо перед самою смертю. Часто людина, особливо по тяжкій хворобі, так знесилена, що поволі затрачує перед смертю свідомість, не тямить себе, нічого усвідомлює.

Смертельні переживання залежать теж від особи вмираючого й перебігу недуги. Велика різниця в переживаннях дідуся, що життям дуже втомився, і молодика, що ще не нажився, або чоловіка, що прив’язаний до цього світу, не хоче вмирати і такого, що йому життя є мукою, тягарем, а смерть звільненням від болів і нещасть.

Не однаково вмирає батько, який полишає по собі вдову та дрібних безпомічних дітей, й людина самотня, яка не лишає по собі нікого. Багато значить тут і характер людини.

, великий грецький філософ, був до останньої хвилини спокійний, бо пошанування права було для нього важливіше ніж смерть. Так само спокійно вмирають і герої, переконані, що їх смерть принесе добро вітчизні або народові.

Славний лікар Нотнагель змальовує, як довго тільки може, останні удари свого серця і навіть в хвилині смерті лишається великим дослідником, що хоче пізнавати і вчити. Навпаки, свою тупість і здичіння показує засуджений на смерть злочинець, який переспить ніч спокійно, а як прокинувшись, довідається, що до страти має ще дві години, спить далі.

Російський письменник Достоєвський показує в своїх творах, що інакше вмирає чернець і мудрець, віруючий, безбожник, тощо.

Якщо зібрати всі приклади, то виходить, що смерть болючіша для оточення, ніж для самого вмираючого. Боротьба зі смертю, про яку так часто чуємо, явище дуже рідке, бо звичайно наступає перед смертю втрата свідомості, якась байдужість — апатія. І це є великим Божим добродійством, як каже славний лікар Навнин. Він занедужав на запалення легенів.

„Як лікар, – пише він, – знав я, що в цій хворобі по затраті притомності, певно, прийде смерть. Так я думав і тоді, коли відчув, що притомність моя гасне. Я думав, що прийшов кінець, і дуже здивувався, коли пробудився живий. Хоч я не вмер, але знаю, що пережив перед смертю. Бажаю тільки, щоб хвилина смерті була для мене така легка, як тоді.

Мене не мучило ніщо”.

Багато вчених, а то й звичайних людей, які були вже дуже близькі смерті, говорять про свій внутрішній спокій і байдужість, коли їх найближчих шарпала розпука й біль. Що більше, деякі з тих вчених стверджують, що переживали почуття якогось полегшення, не відчуваючи вже ні зла, ні добра.

Тим теж пояснюють лікарі таке явище, як спокійний вигляд на обличчі небіжчика. Дуже рідкі випадки, коли недужий борониться перед смертю, близькість якої відчуває, не хоче вмирати й завершує життя серед невимовних душевних мук.

Підчас війни часто траплялося, що тяжко ранені солдати трималися ще при житті аж до хвилі, коли побачили когось свого близького, і аж тоді спокійно вмирали. Цієї загадки лікарі не могли пояснити.

Часто говориться, що перед смертю наступає жаль за змарнованим життям і страх перед невідомим по смерті, що стає перед очима минуле життя. Та це справді буває дуже й дуже рідко, бо на це потрібна ясність думки, яка безпосередньо перед смертю звичайно не буває.

Дуже часто смерть являється остаточним звільненням від тяжких мук та терпінь (скажімо, при якійсь важкій хворобі) і близькі тоді відчувають певне полегшення, що муки дорогої їм людини вже скінчилися. А все таки навіть у тяжкій недузі людина, доки свідома, хоче жити, вона сподівається якогось чуда, особливо тоді, коли є глибоко віруючою.

І тому не раз бувають випадки, що після передсмертної духовної потіхи наступає полегшення, що навіть довше триває. Ось чому й у важких, безвихідних недугах рідко коли недужий просить лікаря, щоб дав „чогось напитись”, аби муки скінчились.

Вчені стверджують врешті, що люди побожні, віруючі очікують хвилини смерті спокійно й радісно, бо вірять, що по смерті злучаться з Богом.

Психологічно-медичні дослідження виказують, що звичайно смерть наступає без більших душевних мук, бо її попереджує затемнення, а то й цілковита втрата свідомості, байдужість — апатія. З другого боку прив’язання до життя й страх перед смертю є людям вроджений, і живий живе гадає до останніх митей.

Источник: http://waking-up.org/psyhologiya-i-psyhoterapiya/psihologiya-smerti-2/?lang=uk

Ребенок в ситуации утраты

Фоминова Алла

Советы здесь невозможны и неуместны. Есть только то, что человек может рассказать по праву профессии психолога; то, что даст учителю возможность что-то увидеть, понять – и помочь

У детей отношение к смерти иное, чем у взрослого человека. Маленький ребенок еще не до конца понимает, что значит «навсегда». Смерть он воспринимает как разлуку с близким ему человеком, часто с самым дорогим. Так как дети не признают необратимости смерти, то говорят о ней как об отъезде.

Маленькие дети могут даже в день похорон слушать любимую музыку или смотреть какую-либо телепередачу, а взрослые принимают это за безразличие и жестокосердие… В младшем школьном возрасте дети начинают смерть олицетворять. Вот самые распространенные высказывания детей 6–10 лет: «Смерть – это скелет.

Он очень сильный и может перевернуть корабль»; «Смерть кроется в укромном месте». Такое олицетворение смерти – защитная реакция против страха, дающая ощущение, что со смертью можно справиться. Очень важно помнить, что мы обычно обладаем ограниченной способностью выносить острую душевную боль, а у детей эта способность еще ниже.

Поэтому в период утраты и у детей младших классов, и у подростков быстро развиваются противоположные мысли и чувства. «Разные, в соответствии с возрастом, способы реагирования на утрату часто ведут к конфликтам и недоразумениям в семье. Взрослый… не может понять кажущееся отсутствие чувств у ребенка.

Читайте также:  Размышления о жизни после жизни

Мать, оплакивающая умершего отца, укоряет ребенка, страдающего от сдерживания аффекта, за то, что глаза его остаются сухими» (М.Вольфенштейн).

Большая часть наблюдений показывает, что дети младшего школьного возраста справляются с вызванными смертью утратами с помощью массивного отрицания, включая отрицание собственных переживаний, и нередко с помощью обращения страдания в его противоположность. Пожилая женщина пришла ко мне по вопросу поведения ее девятилетнего внука после похорон дочери.

Она взволнована тем, что внук вообще ничего не говорит об умершей маме, вызывающе весел и активен. Несмотря на такое внешнее отрицание, внутренняя жизнь ребенка может претерпевать значительные изменения, которые могут серьезно повлиять на его дальнейшее развитие.

Симптомами того, что с мальчиком не все благополучно, являются его ночные страхи, нежелание спать одному в своей кровати или заходить в комнату матери. Даже если дети внешне не выказывают явных признаков горя, это не означает, что они его не испытывают.

По-видимому, повышенная активность помогает детям заполнить чувство пустоты, возникающее в этот период, но внутреннее напряжение и растерянность проявляются в каких-то особенностях поведения. В подростковом возрасте происходит изменение отношения к смерти, подросток уже может постичь значение утраты, уяснить необратимость смерти.

Однако зачастую подростки пытаются отрицать сам факт наличия смерти весьма специфическими способами: их поведение часто сопряжено с физическим риском, ребята «играют» со смертью, а преодолев рискованную ситуацию, воспринимают это как победу над смертью. Такой стиль поведения зачастую связан с остатками детской веры в бессмертие.

Внешнее поведение подростков и их реакция на утрату значительно отличаются от поведения и реакции взрослого. В период утраты близкого человека у подростков могут возникнуть самые разнообразные негативные переживания. Часто близкие умершего человека испытывают чувство вины за что-то, что не сделали для этих людей при жизни. Ощущение своей вины может провоцировать у детей и подростков поиск наказания для себя: известны случаи, когда дети вдруг начинают прогуливать школьные занятия, воровать. Сложный момент наступает, когда ребенок или подросток начинает искать замену утраченному родителю. Увы, ни родственники, ни учителя, ни даже появление мачехи или отчима не могут в полной мере заменить умерших. Ведь ребенок ищет не просто взрослого человека, а именно те эмоциональные отношения, которые связывали его с умершими близкими.

Для взрослого смерть близкого родственника часто становится травмирующим событием.

Для ребенка смерть близкого родственника, такого как отец или мать, также может стать травмирующим событием, но что еще более важно, она производит серьезное вмешательство в развитие.

Насколько сильно отразится потеря значимого человека на дальнейшем развитии ребенка, во многом зависит от особенностей переживания утраты в течение первого года после смерти близкого человека.

Стадии переживания горя и особенности психологической поддержки в эти периоды

В период переживания горя у любого человека происходит процесс прощания с умершим, а также очень важный процесс – построение собственной жизни в настоящем. Конечно, каждый человек проходит свой путь переживаний. Особенности переживаний и их длительность связаны с индивидуальными особенностями горюющего и, конечно, с его возрастом.

Однако процесс переживания горя все-таки условно можно разделить на несколько этапов. Знание характерных признаков определенной стадии переживания горя и понимание их психологического смысла позволяют более действенно помочь страдающему человеку. 1.

Начальная стадия горя – шок, оцепенение от перенесенной утраты – связана с отказом верить в реальность происшедшего и длится от 7–9 дней до нескольких недель. Чувства по поводу происшедшего могут сильно не выражаться, так как активизируется психологическая защита от сильного травматического воздействия – отрицание реальности. У детей это проявляется наиболее сильно.

Однако важно помнить, что в первые дни утраты лишь разговор о недавно утраченном объекте любви часто ведет к болезненному срыву. С течением времени тот же самый человек сможет связно говорить о событии без эмоционального срыва и этим разговором облегчать свое состояние. На стадии шока очень важны внимание и забота о ребенке, понесшем утрату.

Это лучше всего выражается в присутствии, прикосновении. Не следует останавливать плач или рыдания ребенка – такая реакция смягчает душевную боль. Часто на смену шоковой реакции приходит чувство злости. Любые разговоры о случившемся могут провоцировать агрессивные вспышки, раздражение. Злость вызвана крушением планов, надежд, желаний, связанных с умершим человеком.

Это чувство может свидетельствовать о глубине полученной травмы. Важно не опровергать обвинительные слова ребенка, а помочь ему проговорить свои негативные чувства в отношении людей, которые, по мнению ребенка, виновны в трагическом событии.

Только в этом случае будет снижаться эмоциональное напряжение ребенка и злость не направится на случайные объекты, а также на самого себя. 2. Следующая стадия – стадия по- иска  – характеризуется возникновением иллюзий о существовании умершего: он видится в толпе, его шаги слышатся в соседней комнате и т.д. Такая вера в чудо особенно сильна у детей.

Несмотря на то что человек сохраняет связь с реальностью, эти иллюзии возникают и пугают его самого. Поиск умершего направлен на преодоление утраты. Дети могут фантазировать и в своем воображении рисовать нереальные картины. Важно обсуждать с ребенком его фантазии, не бросаться опровергать его вымыслы, а постепенно в ходе разговора с ним приходить к реальности. 3.

Третья стадия – стадия острого горя – может длиться 6–7 дней. Это очень тяжелый период в жизни человека. Несмотря на сильнейшую душевную боль, человек должен включаться в работу, учебу. Ребенок приходит в школу, однако ему трудно сосредоточиться на учебе: ощущения пустоты, одиночества, злости, вины, страха подавляют его внутреннюю активность.

Напротив, его внешняя активность может даже увеличиться как реакция бурного отрицания происшедшего и отрицания собственных переживаний. Такие противоречивые чувства и поведение могут приводить к физическим симптомам: к повышенной истощаемости, ощущению кома в горле, нарушениям сна, затруднению дыхания.

Стадия острого горя считается критической в отношении дальнейшего переживания горя. В этот период «работа горя» связана с разрывом прежней связи с умершим и созданием образа прошлого, а также пониманием связи с этим прошлым. Возможно повышение состояния агрессии, а из-за подавления иммунной системы – развитие простудных заболеваний.

Могут возникать состояния подавленности, особенно в праздничные дни. Переживающему горе человеку нужно постоянное, но ненавязчивое внимание. Поэтому важно, чтобы в это время у ребенка была возможность выражать кому-то любые свои чувства (тоску, обиду, одиночество, злость и т.д.) и знать, что они будут восприняты без предубеждения.

Не следует поверхностно успокаивать, формальные фразы разрушают эмоциональное объединение, лучше вместе помолчать, взяв ребенка за руку. Важно учитывать, что страдающий ребенок может отвергнуть любое участие, но предлагать помощь необходимо, как бы напоминая периодически: ты не один, мы всегда рядом и готовы помочь.

Читайте также:  Смерть – это победа над последним врагом

Главное – это создание вокруг ребенка атмосферы присутствия и понимания. Учителю важно обратить внимание на то, чтобы ребенок не оставался подолгу один во время перемены, желательно, чтобы с кем-то ходил в школу и из школы.

Можно дать ему телефон службы психологической помощи: «Возьми на всякий случай, если вдруг захочется поговорить о том, о чем не можешь говорить с близкими…» 4. Четвертая стадия горя – этап восстановления – длится примерно год. В это время человек постепенно примиряется с фактом утраты. Переживание горя возникает в виде отдельных приступов, возврата в состояние тоски.

В это время важно помочь ребенку включиться в жизнь. В этот период можно обращаться к ребенку с просьбами, выполнение которых поможет ему встряхнуться. Но не надо забывать о том, что ребенка могут периодически захватывать тяжелые переживания. Важно выслушивать его, оказывая эмоциональную поддержку. 5.

Завершающая стадия горя наступает через год, когда прожиты определенные даты и события без близкого человека. В этот период происходит эмоциональное прощание с умершим, возникают какие-то личные убеждения. Взрослый человек может помочь ребенку намечать цели, строить планы. Основная цель психологической работы на этом этапе – создать в памяти образ ушедшего из жизни, найти для этого образа смысл и постоянное место в потоке жизни. Ребенку можно по мере его взросления передавать какие-то вещи его умершего близкого, которые будут определенными символами, будут наполнять его жизнь и связывать события жизни с образом любимого человека. При благоприятном прохождении стадий горя ребенок, понесший утрату, сможет любить тех, кто живет рядом с ним, создавая новые смыслы; и определенная идеализация умершего родителя не будет мешать построению новых отношений.

Но, наверное, завершение работы горя не происходит полностью, и в определенные моменты своей жизни человек будет заново осмысливать и переживать то, что было связано с внезапно ушедшим близким.

Алла ФОМИНОВА, кандидат психологических наук
г. Нижний Новгород

В полном варианте статью читайте в 22-м номере газеты нашего Издательского дома «Классное руководство и воспитание школьников». Этот номер целиком посвящен тому, как помочь детям, пережившим потерю близких или друзей.

Источник: http://ps.1september.ru/article.php?ID=200801925

Психологічне консультування та корекція — Цимбалюк І. М. — Консультування людей при переживанні втрати

Для того, хто помер, смерть — абсолютний кінець його земного життя. Однак у душах близьких і друзів людина, ще продовжує існувати, у крайньому випадку деякий час. Примирення з утратою — болючий процес. Але процес абсолютно природній і його не слід форсувати.

У житті втрати більше чи менше відчутні, але у всіх випадках людина відчуває душевний біль, переживає горе. Втрати, як і інші події нашого життя, не лише болючі, вони пред'являють і можливості особистісного росту. Консультант може сприяти реалізації цієї втрати, її зв'язок з іншими емоціями, роль у становленні людини.

Ніхто не повинен переконувати в протилежному, намагатися чимось зацікавити, займати розвагами. Смерть близької людини — це тяжка рана, і нещасний має право на сум.

Інтенсивність і протяжність почуття суму в різних людей неоднакові. Усе залежить від характеру стосунків з утраченою людиною, від виваженості вини, від подовженості траурного періоду в конкретній культурі.

Душевні муки як найяскравіший компонент трауру є, передусім, швидше процесом, ніж станом. Перед людиною заново постає питання про ідентичність, відповідь на яке приходить не як миттєвий акт, а з часом у контексті людських стосунків як чергування стадії відхилення, озлобленості, компромісу, депресії, адаптації. Вважається, що нормальна реакція суму може продовжуватися до року.

Зразу після смерті близької людини виникає гострий душевний біль.

На першому етапі емоційного шоку супутня спроба відкидати реальність ситуації. Шокова реакція інколи проявляється в несподіваному зникненні почуттів, «охолодженні», ніби почуття провалюються десь у глибину.

Це буває, навіть тоді коли смерть близької людини не була раптовою, а очікувалась тривалий час. Відкидається сам факт смерті — «Він не помер», «Цього не може бути «, «Я не вірю цьому».

Про померлого не рідко говорять у теперішньому часі, він береться до уваги при плануванні майбутнього.

У процесі вияву суму обов'язково наступає озлобленість. Той, хто втратив близьку людину, намагається звинувачувати когось у тому, що сталось. Вдова може звинувачувати чоловіка зате, що він залишив її, або Бога, який не почув молитов.

Звинувачуються лікарі та інші люди, які здатні реально чи лише в уяві захистити, того хто страждає, і могли б не допустити до даної ситуації. Ідеться про справжню злість. Якщо вона залишається в середині людини, то «підживлює» депресію.

Тому консультант повинен не дискувати з клієнтом і не корегувати його злість, а допомогти їй вилитись на зовні. Лише в такому випадку зменшиться вірогідність її розрядки на випадкових об'єктах.

Після першої реакції на смерть близької людини — шоку, відхилення, злості — відбувається усвідомлення втрати й примирення з нею.

У статті «Сум і меланхолія» (1977) S. Freud назвав процес адаптації до нещастя «роботою суму». Сучасні дослідники «роботу суму» характеризують як когнітивний процес, якій включає зміну думок про померлого, гіркоту втрати, спробу відійти від утраченої особи, пошук свого місця в нових обставинах.

Цей процес не являється якоюсь неадекватною реакцією, від якої треба вберегти людину, із гуманістичних позицій він прийнятий і необхідний. Мається на увазі дуже тяжке психологічне навантаження, яке примушує страждати. Консультант здатний доставити полегшення, однак його втручання не завжди доречне.

Сум не слід призупиняти, він повинен продовжуватись стільки, скільки необхідно.

Типовий прояв суму — сум за померлим. Людина, яка понесла втрату, хоче повернути втрачене. Як правило, це ірраціональне бажання недостатньо усвідомлюється, що робить його ще глибшим.

Консультанту слід розібратись в символічній природі суму. Пошук померлого не безпідставний — він явно спрямований на відтворення втраченої людини.

Не слід пробиватись символічним зусиллям того, хто сумує, оскільки таким чином він намагається пережити втрату.

У траурі дуже суттєві ритуали. Вони потрібні тому, хто сумує, як повітря й вода. Психологічно дуже важливо мати публічний і санкціонований спосіб вираження складних і глибоких почуттів. Ритуали, необхідні живим, а не померлим, і вони не можуть бути спрощені до втрати свого призначення.

Консультування у випадку смерті близької людини
Завдання консультанта
Особливості психоконсультування клієнтів з неадекватною поведінкою
Клієнти з тривожною поведінкою
Клієнти із страхом і фобіями
Вороже налаштовані і агресивні клієнти
Немотивовані клієнти
Клієнти з підвищеними вимогами
Модуль 6. Зміст і організація консультування з приводу подружніх проблем
1. Основні проблеми консультування подружніх пар

Источник: https://westudents.com.ua/glavy/79638-konsultuvannya-lyudey-pri-perejivann-vtrati.html

Ссылка на основную публикацию